Наше суспільство вражене системною всеохоплюючою брехнею. Себто, брешуть усюди, по всьому світу, але при тому мають певні кордони, встановлені або історичною традицією, або релігією, або інстинктом самозбереження керівної еліти.

Люди, які розбираються у сучасній фізиці, кажуть, що світ складений із вібрацій. Щонайменші з цеглинок речовини вже не так частки, як вібрація. Уявити це важко, легше повірити. Тим більше, що містики з цим погоджуються, додаючи від себе про погані й добрі вібрації. Тобто, кажуть вони, щось вібрує нам на користь, а щось навпаки.

Колись Борхес припустив, що лише чотири історії ми приречені вічно переповідати. Історію фортеці, яку штурмують і захищають герої, історію повернення на батьківщину, історію пошуку та історію самогубства бога. Є також припущення, що ми живемо у цих чотирьох історіях та ніколи не зможемо залишити їхнього лабіринту.

Той, що сидить поряд, каже: дивуюся галичанам. Жаліється, що в компанії місцевих почуває себе так, наче потрапив до гурту заколотників. При чужих, каже він, ті постійно перемигуються, недоговорюють фрази, сміються чомусь суто своєму, незрозумілому.

Біда страшенна з тими звертаннями. Колись, у дев’яності, за доби раннього феодалізму, можна було гукнути: «Гей, чоловіче!» й нічого. Оберталися. А тепер за таке словосполучення можна й по морді отримати. З іншого боку, «Агов, друже!» нічим не краще

“Це, так би мовити, мої «золоті сторінки», які читач може прочитати і через, 50, і через 100 років”.

На звичному тлі довгого й безплідного сну розуму поміж Сяном і Доном, останні тижні в Україні виділились яскравим, просто феєричним спалахом пришелепкуватості. Щоб не сказати – ідіотизму. Його демонстрували як окремі особи різного рівня публічності, так і широкі народні маси

23-й Книжковий Форум зібрав у Львові різних людей з різних країв та країн. Знайомства, зустрічі старих знайомих, довгі бесіди на літніх майданчиках та під склепіннями старовинних пивниць за кавою, пивом або й чимось міцнішим

“У контексті допису варто сказати вдячне слово на адресу Леся Подерв’янського, батька сучасного українського реал-мовлення. Без його, без перебільшення, фундаментальних «наративних мозаїк» вуличної мови 80-90-их років, наш теперішній бойовий лексикон був би безнадійно провінційним, відсталим і беззубим.”.

Що повезуть з Форуму видавців у своїх книжкових торбах франківські книготворці Роман Малиновський, Василь Карп’юк і на що рекомендує звернути увагу Христина Михайлюк та Мірек Боднар, Тарас Прохасько та Володимир Єшкілєв.

Час іде, а розбурхані обивателі й далі теревенять про стилістику стінних розписів. Не місто, а мистецтвознавча конференція.

Одеса цього року майже дійшла до кліматичного рекорду. Опівдні 7 серпня стовпчик термомет­ра на південному вікні доповз до 50 і вичерпав закладені розробниками можливості. Спекотний серпанок став густішати, небо затягнули хмари

Вони виникають раптово, не питаючи дозволу. Приходять зранку, сідають на фотель і мовчать. Іноді поскрипують дверцятами книжкової шафи та підсовують пожовтілі вирізки з газет. Серед них і мої старі статті. Гортаю вирізки: «Країна казок», «Курдуплики», «Проституція як усесвіт». Остання починається замальовкою нон-фікшн.

Шостого липня світ щасливо заповз до нової ери — виробники запустили гру Pokemon GO. Перед цією величною подією відступили на другий план усі поточні війни і переворот у Туреччині, космічні запуски і виборча компанія у США, заяви нової британської прем’єрки, чергове здешевлення нафти та навіть, у що взагалі важко повірити, нове відверте селфі Кім Кардаш’ян, за яке донька адвоката отримала аж сімсот тисяч доларів.

Печально й смішно водночас спостерігати за реставраторами мильних бульбашок. Наприклад, за колишнім українським міністром зовнішніх справ, який вчить Олександра Квасневського, що й як потрібно казати про європейські перспективи України