На звичному тлі довгого й безплідного сну розуму поміж Сяном і Доном, останні тижні в Україні виділились яскравим, просто феєричним спалахом пришелепкуватості. Щоб не сказати – ідіотизму. Його демонстрували як окремі особи різного рівня публічності, так і широкі народні маси. Робили це вони без зайвої скромності, використовуючи всі технічні засоби: від глобальних соціальних мереж до банальних сміттєвих контейнерів.
Спробую перерахувати складові означеного спалаху, починаючи від найвизначніших:
1) Перше місце отримує пропозиція влаштувати відкриття «Євробачення» у київській Святій Софії. Яким боком свято пісенної попси злучається з храмовою локацією, пояснити так ніхто й не спромігся. Бо ж в принципі не пояснюється. В декого з моїх приятелів, натомість, виникли радикальніші пропозиції. Можна, скажімо, відкрити «Євробачення» на Лисій горі, органічно поєднавши його з весняним відьмацьким шабашем і тим суттєво зекономити на волонтерах і медіа. Якщо ж вже комусь кортить схрестити їжака з екскаватором, то робити ці мічурінські вправи доречніше у відповідних місцях.
2) На другому місці факт викидання на смітник архіву співака Дмитра Гнатюка. Коментувати таке не хочеться. Тим більше, що все на поверхні: в українській культурі, як і раніше, рулить невмируща «прачечна».
3) Реакція суспільства на придбання квартири Сергієм Лещенком здивувала навіть звиклу до всього аналітичну тусню. В принципі, журналіст, що входить до трійки найбільш успішних медіа-розслідувачів країни, має право на пристойне житло. Тим більше, що гопачок навколо «квартири спотикання» влаштували не збідовані правдоборці, а ті, хто грабував і грабує мільярдами, – вони особливо й не крилися. Всі розмови про те, що не можна, мовляв, «так розкошувати», коли йде війна, залишимо на совісті знаних майстрів бла-бла-бла. Останні, незважаючи на всі війни, за подібне моралізаторство, як виглядає, отримали відповідну густу зелень. І, взагалі, коли я останнім часом чую у ЗМІ виступи різних «моралістів», так і тягне запитати: хлопці, а які нині розцінки на публічну совість?
4) «Експертна істерика» навколо виступу «95 кварталу» в Юрмалі, слава Богу, потроху стихає. Влаштували її, судячи з усього, вже згадані майстри вирощування з мух слонів, які розганяли історію з «сірьожиною хаткою». Кумедно було спостерігати, як ті самі люди, які у приватному спілкуванні звикли порівнювати Україну не лише з «побірушкою», а й з представницями найдревнішої професії, у зомбоящику старанно надували вгодовані щічки та вересканили «ужос-ужос». Зрозуміло, що хор прибацаних (і підгодованих) маразматиків, який в нас регулярно виступає від імені народу, також вчергове виконав свою улюблену арію «Руки геть!», що лише додало Зеленському респекту;
5) Заява про спільне виробництво з Китаєм найбільших у світі транспортних літаків Ан-225 «Мрія» на гроші підозрілої тайванської фірми викликала веселощі у всіх, хто щось тямить в авіаційній справі. В тому контексті очікуємо повідомлень про спільне з Гондурасом виробництво космічних кораблів для польотів на Марс і випробування надпотужної україно-гвінейської балістичної ракети.
На жаль, цей список можна продовжити. Але ж навіщо?
Володимир Єшкілєв
