Наше суспільство вражене системною всеохоплюючою брехнею. Себто, брешуть усюди, по всьому світу, але при тому мають певні кордони, встановлені або історичною традицією, або релігією, або інстинктом самозбереження керівної еліти.
У нас з перерахованими трьома чинниками є проблеми.
Наша традиція, густо замішана на підпільній психології та радянському «двоємислії», не виховує у спільноти зневаги до брехунів, вважаючи за краще загортати гріхи «своїх» у папірці. Релігійні основи суспільства залишаються сумнівними з огляду на те, що більшість народу сприймає релігію не як живий зв’язок з Богом, а як обвішану забобонами культурницьку надбудову, куди можна зайти і прикупити собі «благодаті».
Що ж стосується інстинкту самозбереження нашої еліти, то він відсутній за фактом відсутності самої еліти. Бо ж ті кілька тисяч родин, котрим вдалося розштовхати ліктями менш агресивні сімейства та клани і «задавити лохів базаром», виглядають не стільки елітою, як тимчасовим її замінником. Від них настільки тхне випадковістю, що вже й не варто напружувати мозок на питання: чи здатна контролювати рівень системної брехні ця мультикланова група?
В результаті маємо повну відсутність суспільної довіри, що, у свою чергу, означає відсутність майбутнього. В ситуації нічим і ніким не обмеженого спотворення інформації суспільство автоматично переходить на голу (примітивну) соціальну механіку самозбереження. Що вчергове й підтвердило електронне декларування. Воно виступило в ролі «механічної правди» і воленс-ноленс трошки звузило поле брехні.
Тепер усі «задавлені базаром» поділилися на три великі групи.
Перша з них і найбільша байдуже знизує плечами. Вони й без того знали, або ж здогадувалися, що правляча верства згнила до останньої кістки, а до того пустила наше майбутнє собі під хвіст (або ж до своєї кишені). Реалісти з цієї групи або вже зібралися валити звідси, або відіслали на навчання за кордон своїх дітей.
Друга група робить вигляд, що шокована. Вона матюкається і верещить у соціальних мережах. Може здатися, що такою є реакція ідеалістів. Але ж, прошу вас, де й коли ви бачили реальних ідеалістів? У другій групі здебільшого ті, хто підбирав крихти з-під столу, на якому чверть століття відбувався й далі відбувається чумний бенкет клептократів.
Третя група зачаровано дивиться фінансовий стриптиз і продукує смішні утопії, на кшталт того, що ми, мовляв, проходимо якесь там «очищення». Що скоро всіх «жирних котів» ткнуть мордами у калюжу. З цих зомбаків і сміятися грішно, такі вони нещасні та темні.
Але при всій різниці позицій усі три групи відчувають подув холодного протягу історії. Адже їм відігнули краєчок теплої ковдри, зітканої з брехнів. Останні ілюзії зникли. Захлинулися своїм белькотінням та замовкли, пучачи очі, пропагенделики, що вересканили про «перемогу революції», «зміну влади через люстрацію» й таке інше.
І в тій тиші, що запанувала під руїнами сподівань, почулося мишаче шкряботіння з півдня. Це у знищеній власною правлячою верствою, потонулій у брехні Молдові шкребеться привид комунізму. Там ось-ось, незважаючи на всі безвізові режими, кредити, гранти, програми лібералізації та «успіхи євроінтеграції», добереться до влади носій знакового прізвища.
А ще до того ми почуємо новини з Америки. І, можливо, всі ці колекції золотих годинників, раритетні книжки та слоїки з «зеленню» переселяться з фасаду нашої уваги до підвалу нашої підсвідомості.
Володимир Єшкілєв
