Колись давно ми залишилися аж до вечора на кафедрі ботаніки у старому корпусі університету з одним з найбільших інтелектуалів, яких я знав у своєму житті, – доцентом тоді ще, спеціалістом світового рівня з анатомії рослин. Говорили про теософію ботаніки, і я фантазував про те, як запахи мусять бути обов’язковим підґрунтям у практиці визначення і класифікації видів.
Дійшли до того, що так. Ними не можна нехтувати, бо це ж одна п’ята усієї системи розпізнавання знаків, яка доступна людині. Ботанікові, флористові, наприклад, пише Тарас Прохасько у своїй колонці на порталі Zbruc.
У великому кабінеті пахло тоді передовсім “Дангіллом”. Я знав, що учитель любить “Дангілл”, і привіз йому рідкісне на той час пуделко з вишуканими сигаретами. А “Дангілл” тоді ще пахнув особливо. Зрештою, як і всі інші добрі тютюнові суміші якісних марок. Навіть львівська “Орбіта” відрізнялася запахом диму від львівського ж “Фільтру” чи “Львова”, не кажучи вже про “Верховину”. “Яву” явську неможливо було не відрізнити від “Яви” дукатівської. А стоміліметровий “Вінстон”, який продавали по одній у каварні в Жовтневому проїзді, робив там особливу неповторну атмосферу.
Але “Дангілл” не перебивав, а скорше доповнював інші багаті катедральні запахи. І австрійські меблі, і книжки за склом у високих шафах, і гербарні листи, і паста до підлоги, якою змащували паркет. І светр учителя, і порох на розжарених жарівках настільних лямп, і холодне розмокле листя у ботанічному саді за не зачиненим до кінця вікном. І олива, якою змащували механізми мікроскопів, і мій мокрий плащ на кріслі, і ще безліч нюансів…
Учитель погоджувався, казав, що без цього не обійтися. Але – тільки для приватного вжитку, лише для власної дослідницької практики. Бо запахи не є фізикою, а метафізикою, коли йдеться про опис. Звичайно, є кількадесят запахів, які можна вважати лінгвістичними константами. Але описати, чим дуже виразний для вишуканого носа натураліста запах плянтаго-майор відрізняється від міцного запаху плянтаго-мінор, ніяк неможливо, послуговуючись лексиконом загальних дефініцій. Добре, коли щось пахне сірководнем або часником.
Отак формувалося коло моїх роздумів про пізнання і трансляцію пізнаного, про закутки науки, а згодом і літератури.
Бо я запахами завжди захоплювався. Вони стали для мене базовою частиною пізнання світу і власного в нім проживання. Запаховий екзистенціалізм, запахова феноменологія, запаховий стоїцизм, запаховий гедонізм. А ще – риторика, лінгвістика, семіотика з герменевтикою. І обов’язково – структуралізм. Та й життя було прекрасним, незалежно від того, чи лагідним, чи жорстоким, бо все пахнуло однаково виразно по-своєму.
Не пам’ятаю багатьох людей, більшості розмов, безлічі ситуацій і тисячі місць у різні пори року. Але пам’ятаю якісь запахи. Їх не злічити. Не знаю, чому і кому який належить. Іноді так буває, раптом зустрічаєшся з якимось запахом, про який думав, що його вже ніщо не поширює. Іноді натрапляєш на якийсь такий, якому бракує, можливо, однієї складової до того, що в певний час робив сутність твого життя.
Спогади, які перевертають напрям часу, бо є найживішими фантазіями. А це вже скеровує у майбутнє.
Але мав рацію учитель. Все це не до повідання. Твоя німа правдива біографія.
Читайте також: «Усе склалося». На Прикарпатті планують відновити легендарну старшинську школу УПА «Ґреґіт»
