У підніжжя гори Ґреґіт, неподалік Космача, перетинаються дві доби боротьби за незалежність. Понад 80 років тому тут діяла засекречена старшинська школа УПА. Сьогодні ж артбригада «Ґреґіт» ініціювала відродження цієї локації. Вони хочуть спільно з громадою зробити тут майданчик для реабілітації військових і виховання молоді, пише Репортер.
Від позивного командира до гори в Карпатах
У січні цього року на Прикарпатті була створена 7-ма артилерійська бригада «Ґреґіт» у складі 2-го корпусу НГУ «Хартія». Ім’я для підрозділу обрали на честь полковника Василя Андрусяка, командира загону «Чорний ліс».
Також на Косівщині є гора з аналогічною назвою, де командування вирішило проводити бригадні ритуали – вручення шевронів, складання присяги.
Та під час зустрічі з місцевими мешканцями з’ясувалося більше – у підніжжя гори Ґреґіт під час Другої світової діяла однойменна старшинська школа УПА.
І тоді командир каже: «Ну, то класно. Все складається. Тоді ми відновимо це місце, аби була відновлена історична пам’ять, автентичність цієї школи. І щоб ми теж могли мати прив’язку у вихованні особового складу», – пригадує капелан артбригади, отець Іван з позивним «Апостол».
Повстанська військова академія
За словами отця Івана, старшинська школа «Ґреґіт» за сучасними мірками відповідала рівню військової академії, бо готувала старший офіцерський склад. Саме тому об’єкт був максимально засекречений.
Якщо про інші місця нині знають більше, то про старшинську школу «Ґреґіт» – дуже мало. Над збором інформації працює ціла команда. Допомагають у цьому місцеві краєзнавці – Микола Кіндрачук і Петро Семчук.
За їхніми словами, місце для розташування школи обрали не випадково. Воно у тупиковій зоні підніжжя гори, куди ворогу було важко дістатися. На відстані трьох кілометрів унизу, а також на самій вершині діяла цілодобова система спостереження та охорони. Оглядові майданчики збереглися й донині.
Краєзнавці детально описують побут і структуру повстанського містечка, що функціонувало з 1943 по 1945 рік. Кажуть, будівлі тут зводили не з кругляка, а з тесаного брусу – тесанців, як кажуть місцеві. Для утеплення використовували мох. Казарми, яких було декілька, мали передній ганок для сушіння одягу.
Штаб викопали на рукотворному майданчику вище по схилу. На місці, де працювала кухня, досі збереглися каміння від фундаменту. Також були конюшні, бойня, медпункт, санвузол, через потічок – лазня і пральня.
Розказував місцевий чоловік Василь Якобишин, бо поруч була полонина його діда, що якось йшов по дорозі малим хлопчиком, голодний, – розповідає Микола Кіндрачук. – А там кухар варить їсти і прямо з казана дав йому шматок м’яса. Ще недоварене, але, каже, йому малому й то добре було.
Зараз же рельєф повністю помінявся, виріс новий ліс, адже перший зрубали у 1960-70 роки. А до того тут взагалі було поле й люди ходили сюди косити траву.
Школа припинила своє існування після Рушірського бою, коли радянська авіація завдала бомбових ударів по Космачу та прилеглих лісах. Залишаючи це місце, бійці УПА усе спалили, аби ворог не міг нічого дізнатися.
До теми: Командир «Француз». Як у «Хартії» воюють іноземці
Тато будував, аби не забули
Більшість відомостей про цю місцину збереглася завдяки родині Семчуків, чиї предки володіли цією землею.
Дід Петра Семчука – Олексій Семчук – власноруч допалював залишки будівлі штабу після відходу повстанців. Усе, що знав, він розказав своєму синові Петру, а той своїм синам – Петру й Василю. Але вже тоді, коли можна було.
Тато якось намалював тризуб і показав мені, що таке було, – згадує Петро Семчук. – Я тоді ще ходив до школи. А він зразу скомкав папір – і в піч. Так боялися! Але я взяв різець і по пам’яті відтворив.
Батько Петра, також Петро, з 1991 року працював лісником і добре знав ці місця. У 2001 році неподалік колишнього штабу побудував капличку. А у 2008 році за подобою штабу відтворив невеличку хатинку. На жаль, чотири роки тому вона згоріла. Цілою залишилася тільки капличка. Туди і приходять брати Семчуки, аби помолитися за батька й запалити свічку.
Тато помер пів року тому, він був з 1948-го, – каже Петро Семчук. – Брат приходить частіше, бо він тут ближче живе. Тато усе це будував, аби увіковічнити, аби була пам’ятка про те, що тут відбувалося. Ми хочемо це підтримати.
Зброя не робить з людини воїна
За задумом командування франківської артбригади «Ґреґіт», відновлений комплекс повинен мати подвійне призначення — і для бригади, і для громади.
Читайте також: Робопес і бойові відео. На Промприладі відкрили виставку про 13 бригаду «Хартія»
Ми маємо мету відновити автентичність того, аби воно запрацювало для патріотичного виховання, – говорить капелан отець Іван. – Нині маємо добу інтернету, де є маса інформації, яка заперечує одна другу, перемінює, переробляє, перебріхує. Є багато людей, які потрапляють до нас на службу і мають національну свідомість, державницьку позицію та розуміння цієї боротьби і будування України. Але це тільки якась частина. Я не кажу тільки за нашу бригаду, а взагалі з досвіду. Бо є ті, яких зараз мобілізують і вони не мають такої свідомості – ні патріотизму, ні розуміння. Навіть знання історії часом нема.
Тому командування вирішило, що бійці після базової підготовки ще якийсь час мають пройти національно-патріотичне виховання. Щоб могли пожити тут з істориками, психологами, капеланами.
Зброя не робить з людини воїна. Мусить бути свідомість, сильний дух і тоді ми маємо шанс перемогти будь-якого ворога, – говорить отець Іван. – Оця свідомість і мотивація піднімають рівень бойового духу на 70%.
Крім того, це місце може слугувати осередком для відновлення бійців після фронту. За словами капелана, для цивільних це також важливо, адже діти, школярі та студенти матимуть змогу зануритися в умови побуту повстанців.
«Хочемо, аби все було максимально автентично, адже це допомагає легше увійти в стан того часу і зрозуміти, що як було, – пояснює капелан. – Що боротьба потребує жертви, відданості, терпіння. Бо життя в таких умовах вимагає від людини якоїсь, я би сказав, самопосвяти».
Наразі проєкт перебуває на етапі юридичного затвердження. Ділянка належить до земель лісового фонду і перебуває на балансі облради. Командування розробляє забудовну пропозицію та готує офіційне звернення.
На думку ініціаторів, цей проєкт виходить далеко за межі місцевої громади чи навіть області. Вони вважають, що відновлення старшинської школи УПА «Ґреґіт» – ініціатива державного рівня. Адже це виховання і військових, і молоді, тобто питання безпеки держави.
Авторка: Світлана Лелик
