Олександр та Ірина Кантемир переїхали з Одеси до Івано-Франківська і на початку жовтня відкрили тут магазин «Квітанна». Ірина має майже семирічний досвід роботи флористкою, а для Олександра це новий етап після служби в полку «Цунамі», поранення та кількох операцій.
Тепер він теж працює в магазині, хоча зі сміхом визнає, що досі не може запам’ятати назви квітів, а іноді просить дружину надовго не залишати його самого.
По чому той лінолеум
Квітковий магазин подружжя Кантемирів у Франківську відкрився трошки більше місяця тому – на початку жовтня, на вулиці Шопена.
Олександр впевнено каже, що тут є все і сходу перелічує асортимент – свічки, гелієві кульки, м’які іграшки, кашпо, кімнатні рослини, ґрунти, добрива, папір для пакування і навіть хлопавки.
Реально є у нас все. Починаючи банально від листівки і закінчуючи вазоном. Кульки – від кольору до вибору. Хочете фігурку, буде вам фігурка. Хочете звичайні – є звичайні. Можемо сет зробити.
І, звісно, живі квіти, хоча з ними, а точніше – з їхніми назвами – в Олександра стосунки трохи складніші.
Читайте: Хліб від «Мурашки». Ветеранка Оксана Любінець втілила давню мрію та відкрила у Тисмениці пекарню
Я після контузій навіть імена людей забуваю. В обличчя впізнаю, а як звати, не можу згадати. То назви квітів запам’ятати трохи важко, – спокійно каже він.
На днях жінка брала в нас композицію з лимоніумом, то Сашко назвав його лінолеум, – піджартовує дружина.
Сама Ірина професійна флористка і це на ній створення композицій та робота з рослинами. Олександру легше працювати з поставками, касою, соцмережами. Але зрештою, якщо потрібно, то робить все.
Я трохи панікую, коли Іра йде по справах і лишає мене самого в магазині, – підсміюється він. – Бо як прийде покупець і треба буде щось збирати?
Букети чоловіку збирати важко, після поранення його рука може втримати щось габаритне, а от працювати з делікатними штуками – важко.
Ірина ж у флористиці з 2019 року, каже, прийшла тоді працювати в магазин як помічниця, а через півтора місяця вже сама стала флористкою. І досі вона у цій справі, бо то «дуже затягує».
Коли звільнилася з попередньої роботи, то чоловік сказав, що треба відкривати щось своє, аби займатися улюбленою справою і працювати не на когось, а на себе.
Читайте: Робота замість слів. У Франківську ветерани власним коштом рятують 74-річний будинок
Тоді він якраз лікувався після поранення, а в країні запрацювали грантові програми для ветеранів та їхніх сімей. Заявку на грант подавала Ірина, як дружина військового.
І зрештою магазин в Одесі відкрили у 2025 році, назвали – «My Flowers».
Але працювати під постійними обстрілами виявилося дуже непросто. Повітряних тривог за день могло бути 12-15.
Коли ви працюєте під обстрілами, це зовсім інший процес. Говоримо відверто – немає людей. Ми зрозуміли, ще рік ми просто не витягнемо.
До Івано-Франківська, де живуть батьки Олександра, вони спершу приїхали, як він каже, «в розвідку», на тиждень-два. А повернувшись в Одесу, вирішили таки їхати й перевозити бізнес.
У Франківську їхній магазин має назву «Квітанна».
Як палець розрізав
Олександр служив у штурмовому полку «Цунамі», який входить у склад поліцейської бригади «Лють».
У минулому чоловік працював у поліції, але звільнився ще у 2012 році. Відтоді займався пасажирськими перевезеннями. Влітку їздив рейсами в Одесу, взимку – на Буковель.
Але як і у всіх, те життя змінилося 24 лютого 2022 року. Каже, розумів, що йти треба, «що не хоче, щоби та сволота йшла до мене додому» і вирішив повернутися до своїх. Передзвонив знайомим, які лишилися в поліції.
Кажу – чи є місце? Я хочу повернутися назад. – Кажуть, що є, створюється зараз новий підрозділ.
Він пройшов медкомісію, здав «фізо» і його зарахували. Залишалося вибрати, куди саме йти.
Я дуже сильно хотів у Івано-Франківськ, в наш підрозділ «Сафарі». Бо там багато хлопців, з якими я працював раніше, ще в поліції.
Але офіцерських посад у «Сафарі» вже не було. Були два варіанти – «Луганськ-1», який базувався в Дніпрі, та «Цунамі» – в Одесі.
Я часто їздив рейс в Одесу. Думаю, то нехай буде Одеса.
Їхній підрозділ воював на Донеччині – Часів Яр, Нью-Йорк, Курдюмівка.
Під час служби Олександр і познайомився з Іриною – завдяки її братові. Той тоді теж воював на Донецькому напрямку, а вона передавала йому речі.
То якраз вже ближче до холодів було. Грілки, вітаміни, ліки, – розповідає Ірина. – І у нього пропав зв’язок. Побратими теж не відповідали. Я почала шукати, хто є поруч, вийшла на дівчину, що вже мала контакти з військовими «по-сусідству». І вона мені написала, що є якраз людина, яка зараз приїхала в Одесу та через якийсь час буде їхати знову на Донецький напрямок. Я така – опа! Давайте мені контакт цієї людини.
Так вона й познайомилася з Олександром.
Саша відвозив коробки в Донецьку область для брата. Разів п’ять чи шість він так возив, – пригадує вона.
Нині брат Ірини вважається зниклим безвісти.
Олександр отримав поранення у серпні 2024 року в селі Птиче, біля Покровська, від російського FPV-дрона.
Відчуття, я не знаю, як палець розрізав. Спершу – дуже гаряче, і ти нічого не відчуваєш. Дивлюся, рука висить, і кров собі так тече на ногу, – розказує він.
Був при тямі, оскільки має сертифікати бойового медика, то керував діями побратима. Бо розумів, що в цій ситуації цілком може втратити руку.
Побратим мені накинув турнікет, зажав. Я кажу йому – не тисни, не зажимай його повністю.
Коли спинили кров, вирішили послабити. Турнікет залишили «про всяк випадок», а саму рану забандажували.
Коли комусь потрібна евакуація, то війна не стає на паузу, – каже Олександр. – Бували випадки, що поранені чекали дуже довго. Мене евакуювали порівняно швидко – об 11:30 – поранення, о 20.00 – евакуація.
Три дні без болю
Спершу поранену руку не оперували – вона була вся в гематомах, тож першої операції чекали місяць. Але після неї почався біль, який не відпускав.
Воно болить, болить, болить, болить. 24/7 вона мене боліла, – згадує Олександр.
У реабілітаційному центрі в Пущі-Водиці лікарі виявили пухлину. Її вирізали, але вона поверталася, а разом із нею біль. Таблетки не допомагали.
Мені давали морфій – і морфій мене не брав. От тепер уявіть, який то був біль.
Лікарі, розповідає він, лише знизували плечима. Хірург в Одесі казав, що за всю практику бачить таке вперше. А в поліклініці, де Олександр стояв на військовому обліку, йому виписали направлення в психіатричну лікарню – мовляв, «ви собі це нафантазували» або, що це фантомний біль.
Я кажу – я не медик, але як може бути, коли в тебе рука на місці – фантомний біль? Якби в мене була ампутація, я згідний. Якщо руки нема, тоді це фантомний біль…
Ірина згадує, що в ті дні чоловік казав, краще б руку відрізали, щоб вона не боліла.
Читайте: Спорт дає дисципліну. Як Юрій Гапончук у Франківську допомагає ветеранам знайти себе після поранень
Варіанти лікування шукали довго і першим була пересадка нерва. До кожної операції Олександр, каже, ставився однаково.
Так якось в мене воно завжди у всьому. От є шанс – я його використовую.
Йому взяли нерв з ноги і пересадили в руку, але операція не вдалася – була пошкоджена надто велика частина нерва. Рука втратила працездатність на 81%. А на УЗД знову побачили пухлину.
Лікарка сказала, якщо з нею нічого не робити, вона розростеться так, що у вас просто відмовить рука, – пригадує він.
Олександр знайшов в інтернеті статтю про військового, якому в Києві встановили нейростимулятор. Нейрохірург погодився зробити таку операцію, але виявилося, що державної програми на такі імпланти немає.
Читайте: Ветеран Михайло Дамаскін “витягує” себе й товаришів спортом
Ми зібрали, відкрили банку. Купив я імплант.
Операція була у квітні.
Пройшов день, пройшло два, пройшло три. Я чекав, що мене зараз має заболіти. Четвертий день – не болить. П’ятий – не болить. Ви просто не уявляєте, я переживав кожного дня.
Пів року по тому, на початку жовтня, подружжя відкрило у Франківську «Квітанну». Тут діють знижки для військових, УБД, сімей загиблих і зниклих безвісти – 20%. Решта покупців накопичують гривневі бонуси, якими можна оплатити будь-який товар. Доставка букетів по місту безкоштовна.
Олександр каже, що підтримати ветеранів-підприємців може кожен.
Я завжди казав – підтримуйте ветеранський бізнес. Його досить багато в Івано-Франківську. І навіть, якщо це не покупка, як бачите такий бізнес у соціальних мережах – просто репостніть, лайкніть. Це теж підтримка і для нас вона важлива.
Авторка: Євгенія Ступ’як
