Юрій Гапончук завжди любив спорт, але не займався ним професійно. Та потім сталася війна, поранення, ампутація, протезування.
Тепер Юрій організовує змагання з інваспорту, пробує себе в різних його видах і допомагає ветеранам після поранення знаходити сили у фізичних вправах, пише Репортер.
Протез – щоб бігати
Юрій Гапончук долучився до добровольчого батальйону оперативного призначення Нацгвардії влітку 2015 року. Восени вже виїхав на Луганський напрямок, воював біля Попасної, Кремінної.
Я пройшов шлях від рядового солдата до сержанта, офіцера й командира роти, – розповідає Юрій Гапончук. – Згодом, вже у Франківську, здійснював підготовку особового складу. Коли почалося повномасштабне вторгнення, був на посаді командира роти. На той час ротна група 50 полку виконувала бойові завдання на Донецькому напрямку. У районі Волновахи отримав поранення і зник безвісти командир ротної групи, мій хороший товариш. Тоді мені запропонували очолити ротну групу, я погодився, бо там були мої побратими.
Уже на початку березня Юрій з побратимами був на Донецькому напрямку, біля Мар’їнки. Тримали оборону до кінця травня, потім поїхали на відновлення, навчання, їздили на охорону об’єктів на Рівненщину. А далі – Луганський напрямок, Кремінна, Серебрянське лісництво. Там Гапончук наступив на протипіхотну міну «пелюстка» – йому відірвало частину стопи.
У мене була збережена частина п’яти, її можна було врятувати. Але лікар запитав, чи я хочу ортез, з яким не зможу нормально бігати, чи краще зробити ампутацію під нормальний функціональний протез, з яким через кілька місяців зможу стати на ноги і ходити, а згодом і бігати, – розповідає Юрій Гапончук. – Роздумував лише кілька хвилин і вирішив, що треба робити саме реампутацію. І досі не шкодую про своє рішення. Знаю хлопців, які мають ортез, – і мучаться.
Після реабілітації Юрій повернувся до служби в частині на посаді офіцера супроводу. І почав шукати способи, як допомогти іншим ветеранам повернутися до нормального цивільного життя.
Спорт для ветеранів
Спорт постійно десь був у моєму житті, я грав у командні види – волейбол, футбол. Мені це подобалось, але професійно ніколи не займався, – розповідає Юрій Гапончук. – А під час реабілітації став на ваги і побачив 120 кг. Тоді зрозумів, що треба зменшити вагу, бо ходити на протезі буде тяжко. Під час реабілітації ходив у спортзал, щоб займатися з тренером. Перші тренування були дуже тяжкі. Але потім, коли втягнувся, зрозумів, що без цього вже ніяк.
Якраз тоді в частину прийшов лист до відбору в національну збірну для участі у змаганнях United States Air Force Trials 2024 у Лас-Вегасі (США). Юрій Гапончук вирішив подати заявку і вже як капітан команди поїхав на змагання.
Змагання проходили на базі Повітряних сил США – це було як в кіно, – розповідає військовий. – Дуже гарна атмосфера. Були чотири команди: Повітряних сил США, Морської піхоти США, Грузії, України. Усі цікавилися, як там в Україні, що на фронті. Коли ми розповідали, вони дивувалися, як таке можливо, книжка пише по-іншому. А ми пояснювали, що те, що їх вчать, уже застаріло.
Тоді українська команда зайняла багато призових місць. Учасники були натхненні й далі розвивати спорт для ветеранів у своїх громадах. Юрій Гапончук долучився до організації Ігор ветеранів від міністерства у справах ветеранів. А також створив ГО «Полюби долю», де гуртує ветеранів навколо спорту. Багато з них потім їдуть на змагання.
Спорт дає дисципліну, – каже Юрій. – І розуміння, що навіть після поранення ти можеш це зробити, ти все одно розвиваєшся, рухаєшся вперед. Тому спортивна складова після поранень має бути у кожного ветерана.
За словами Гапончука, вони працюють з різними запитами від ветеранів. Зараз є акцент на силові види спорту. А загалом різне: плавання, стрільба з лука, настільний теніс.
Якщо є запит, ми можемо допомогти знайти тренера, локацію, домовитися про безкоштовні тренування. Намагаємось знайти ресурс, щоб забезпечити людину відповідними речами, – розповідає Юрій Гапончук. – Я зініціював створення команди «Бартка» – футбол на милицях. Коли ми тільки зареєструвалися, подалися на чемпіонат України і зайняли перше місце у Першій лізі. Це високий результат для такої молодої команди. Цього року вже будемо виступати у Суперлізі.
Зараз біля стадіону «Рух» завершують ремонт, щоб відкрити Центр спортивної реабілітації та відновлення від «Дому воїна». А загалом у Франківську є спортивні зали, де військові можуть займатися безкоштовно. Також є зали, які працюють за програмою, де держава дає ветеранам по 1500 грн щокварталу на заняття спортом.
Спорт розвивається і щоразу все більше ветеранів доєднуються до такого способу життя. Коли ти сидиш вдома, не маєш чим зайнятися – сходи в спортзал. Можеш пробігтися біля озера. Є багато різних локацій, які можна відвідати безкоштовно, – каже Гапончук.
Багато міст – пережитки минулого
З квітня 2025 року Юрій Гапончук став заступником міського голови Івано-Франківська, також працює начальником управління з супроводу ветеранів війни. Його сфера діяльності якраз – підтримка ветеранів і розвиток доступності для маломобільних людей.
Я почав давати пропозиції з доступності ще на громадських засадах, коли ще був на службі, – говорить ветеран. – Коли отримав протез, то більше ходив і таким чином перевіряв різні місця. Закривати точкові питання у місті – це добре, але потрібно підходити більш комплексно, ширше. Треба зробити маршрути, щоб людина могла доїхати з точки А в точку Б без зайвих затрат енергії. Декілька маршрутів ми вже зробили, ще кілька – на стадії завершення.
Звісно, на облаштування громадського простору треба гроші, а ще – фахівців, які зможуть зробити все якісно. Юрій Гапончук каже: не раз приходив на місце ремонтів і казав переробити, бо, наприклад, кут нахилу не той.
Громадські активісти мене питали, чому у першу чергу тротуари й пониження. А для чого мені доступний магазин, якщо я до нього не можу доїхати? – каже Юрій Гапончук. – І справді, коли ми зробили вулицю Галицьку, багато підприємців почали робити пандуси. Бо порівнюючи два заклади, де є пандус, і де нема, людина вибере той, що зручніший.
Цього року планують облаштовувати привокзальну частину, зокрема перехід навпроти головного входу. Там теж робитимуть пониження. Стара історична бруківка, яка там є, теж недоречна в таких місцях, адже вона недоступна для маломобільних людей.
Усі міста в Україні, особливо старі, є недоступні. Бо колись місто не планували під людей з інвалідністю, – говорить Юрій Гапончук. – Вузькі тротуари, високі бордюри – це пережитки минулого. Тож ми зараз є поколінням, яке виправляє помилки, що були зроблені раніше.
Авторка: Ольга Романська
