Колись Борхес припустив, що лише чотири історії ми приречені вічно переповідати. Історію фортеці, яку штурмують і захищають герої, історію повернення на батьківщину, історію пошуку та історію самогубства бога. Є також припущення, що ми живемо у цих чотирьох історіях та ніколи не зможемо залишити їхнього лабіринту.
Я згадую про цю оповідальну приреченість кожної осені, коли невблаганне колесо сезонів відкриває браму холодним вітрам і ті розвіюють літні ілюзії. Сонце слабшає, довшають тіні, міцнішають привиди, і ми розуміємо, що всі сподівання насправді марні.
Скорочення світлового дня заганяє все навколишнє до детективного сюжету: яка з ілюзій проіснує до весни, якій з примар пощастить побачити народження нового кліматичного циклу. Можливо, це буде історія фортеці, адже є безліч людей, котрим вигідно, щоби облога продовжувалася вічно, а вони вічно збагачувалися на крові інших.
Можливо, до весни дотягнеться історія повернення на батьківщину, бо ж існують такі особливі батьківщини, куди не хочеться вертатись і про які навіть згадувати не хочеться. Можливо, голодна та здичавіла батьківщина сама прийде по своїх блудних синів і вип’є з них кров за давнім звичаєм божевільних територій і тридесятих царств.
І вже напевне, що до весни сховаються у своїх барлогах історії пошуку та божого самогубства. Адже, з одного боку, щось шукати взимку складно й некомфортно, а з іншого – всі містерії смерті й воскресіння богів народи світу розмістили на весняній частині своїх календарів. На зиму перепадають лише історії про народження божества, але в них, як здається, немає нічого від детективу.
Хіба б якийсь казковий Ґрінч знову вкрав у нас Різдво й чергові казкові герої вирушили б до інших вимірів брати валютний кредит на боротьбу за його повернення. Потім інші герої шукали би перших та вкрадений ними кредит, а вже третя хвиля героїв поїхала б до інших вимірів на чесно зібрані у трудового народу гроші.
Але ґрінчі водяться лише в англо-саксонських переказах, а наші чорти майже ніколи не підносяться до скоєння метафізичних злочинів. Нащо красти якесь там Різдво, якщо у сусідській коморі ще повно сала, а в державному бюджеті, нехай і знеціненого, проте бабла.
Отже восени та взимку нам варто чекати лише перших серій детективного серіалу, де все почнеться із загадкових злочинів та продовжиться героїзмом слідчих, котрі дуритимуть себе й нас, розповідаючи про швидкий перебіг розслідування та неминучість покарання. Злочинці тим часом перекачуватимуть награбоване до офшорних зон та божевільних територій, зміцнюватимуть родинність та казатимуть решті про духовність.
А добрі парафіяни, заворожені історіями про фортецю, повернення, пошук та самогубство, й далі чекатимуть на месію та продовжать економити на тому, на чому мудрі люди не економлять. І гностичне коло про бідність і дурість знову не розімкнеться у чудовій країні вічно бідних та вічно дурних. Коло зробить новий оберт, щоби потім робити ще й ще. Аж до знищувального танцю того з богів, котрому не пощастило з самогубством.
Така вже вона – магія циклів.
Володимир Єшкілєв
Comments are closed.