Історія міст зазвичай зберігає імена їхніх фундаторів, володарів і меценатів. Натомість люди, які створювали впізнавані домінанти, проектували укріплення, розбивали вулиці та площі, залишаються забутими й рідко потрапляють на сторінки досліджень через брак першоджерел. На щастя, Івано-Франківськ знає ім’я свого творця. Архітектор Франциск Корассіні відомий загалу насамперед як автор концепції міста-фортеці Станиславова, у плануванні якого втілено прогресивні ідеї свого часу.
Але на жаль, обставини його життя та професійної кар’єри й досі залишаються маловідомими. Не менш захопливою, ніж його творча спадщина, є й особиста доля архітектора: стрімке сходження до найвищої інженерної посади в державі, участь у масштабних будівельних проектах, спорудження військового табору для короля та загадкова смерть. Завдяки нововиявленим архівним матеріалам спробуємо відтворити засвідчені документами епізоди біографії людини, яка «створила» Станиславів, однак сама скромно залишилася в тіні власного творіння.
У пошуках витоків
Про ранні роки життя Франциска Корассіні відомо вкрай мало. Навіть походження архітектора залишається предметом дискусій. У документах XVII ст. його прізвище записували по-різному: Coracini, Corazini, Korazyni, Corazzi, що ускладнює пошук відомостей про його родину та ранню біографію.
Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум називав його Франсуа Корассіні й стверджував, що той походив з французького міста Авіньйона. Водночас саме прізвище має виразне італійське звучання. Тож ким він був насправді – французом чи італійцем? Історики досі дискутують. Найімовірніше, родина Корассіні мала італійське коріння, але була пов’язана з Авіньйоном, який тривалий час вважався власністю Папської держави. Тому поєднання французьких та італійських ознак у його біографії не виглядає суперечливим. Джерела поки що не дозволяють простежити, де він здобув освіту та професійний досвід.
Так чи інакше, до Речі Посполитої він прибув сформованим фахівцем, озброєним новітніми знаннями у галузі архітектури й фортифікації. Добра підготовка й набуті знання згодом відкрили йому шлях до найвищої військово-інженерної посади держави та дозволили залишити помітний слід в історії Галичини.
На службі короля і гетьмана
У 1646 р. Франциск Корассіні прибув до Речі Посполитої у складі почту королеви Людвіки Марії Гонзаґи – дружини двох польських монархів: Владислава IV Вази та Яна II Казимира Вази. При королівському дворі він перебував майже вісім років. Попри близькість до високих придворних посадовців йому було складно повною мірою реалізувати свій потенціал.
Тому у сер. 1650-х років Корассіні перейшов на службу до великого коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького (бл. 1589–1667), батька майбутнього засновника Станиславова. Відтоді розпочався новий виток його кар’єри, пов’язаний із магнатськими резиденціями, модернізаціями укріплень у володіннях Потоцьких та військово-будівельними проектами спрямованими на захист кресів від ординців.
Найяскравіше талант інженера проявився під час перебудови старого старостинського Галицького замку. Суть реконструкції полягала у перетворенні середньовічної баштово-стінової твердині на укріплений об’єкт бастіонного типу, пристосований до нових умов артилерійської облоги. У 1658 р. споруджено ангул, а в’їзну башту разом із бійницями було частково засипано землею та включено до системи казематованих оборонних споруд.
Археологічні дослідження останніх років підтверджують цей етап перебудови: у шарах засипки навколо башти виявлено монети середини XVII ст., які добре узгоджуються з часом проведення модернізації. Ця реконструкція отримала високу оцінку від самого короля й принесла Корассіні професійне визнання.
Які фактори сприяли наданню Корассіні найвищої інженерної посади держави, тривалий час залишалося нез’ясованим. Нещодавно віднайдений в Головному архіві Актів Давніх у Варшаві оригінал королівського номінаційного акту дозволив не лише підтвердити факт його призначення на високу посаду очільника військових архітекторів, а й встановити, завдяки чому обрали саме його. У документі від 20 червня 1661 року, Ян ІІ Казимир зазначав, що Корассіні довів свою майстерність «при спорудженні укріплення в Галичі».
Успішна реконструкція галицьких фортифікацій переконала монарха призначити його генеральним військовим архітектором Корони – найвищим урядом, який міг обіймати інженер у Речі Посполитій. У тексті привілею наголошувалося, що він не лише володіє теоретичними знаннями, а й на практиці продемонстрував виняткову вправність у військовій архітектурі. Ця знахідка дозволяє по-новому поглянути на біографію проектанта Станиславова, адже засвідчує, що його шлях на високу технічну посаду розпочався у Галичі.
Творець міста над Бистрицями
Через кілька років перед Корассіні постало значно масштабніше завдання. У 1662 р. київський воєвода Андрій Потоцький (бл. 1618–1691) на місці придбаного села Заблоття (в такій транскрипції у більшості джерел) розпочав будівництво нового форпосту Речі Посполитої.
Йшлося не просто про заснування чергового міста, а про створення модерної фортеці європейського типу, здатної витримати масовані атаки регулярних армій сусідніх держав. Розробку проекту було доручено Францискові Корассіні, який на той час уже мав репутацію одного з найкращих військових інженерів держави.
В основу планування міста він поклав принципи città ideale, а фортифікаційної системи – засади староголландської школи фортифікації. Місто отримало форму регулярної шестикутної бастіонної фортеці з потужними земляними куртинами, ровами, бастіонами та трьома укріпленими брамами. Станиславів задумувався не лише як фортеця, а й як ідеальне місто нового типу, пристосоване до адміністративних, торговельних і житлових потреб.
Його композиційним центром стала велика ринкова площа, від якої під кутами розходилися вулиці, утворюючи впорядковану мережу кварталів. Для свого часу це був один із найамбітніших урбаністичних проектів на українських землях.
Фактично Корассіні створив місто у заболоченій рівнинній місцині, поєднавши новітні досягнення військової інженерії з принципами ренесансного містобудування. Завдяки цьому вже наприкінці XVII ст. Станиславів вважався однією з найкраще укріплених фортець Речі Посполитої, а його оборонні споруди викликали захоплення сучасників.
Успіх цього задуму остаточно закріпив за Корассіні репутацію одного з провідних військових інженерів Речі Посполитої другої пол. XVII ст. Якщо Андрій Потоцький був фундатором Станиславова, то Франциск Корассіні став людиною, яка надала майбутньому місту його просторову форму. Бастіони, брами, ринкова площа, сакральні святині, мережа вулиць і сама логіка міського простору були втіленням його інженерного задуму.
З цієї причини Франциска цілком справедливо можна називати «батьком міста», тобто людиною, яка створила Станиславів у його первісному вигляді.
Вершина кар’єри
Посада Генерального військового архітектора Корони належала до найпрестижніших технічних урядів Речі Посполитої. Її власник відповідав за проектування та оцінку фортифікаційних споруд держави, консультував військове командування й належав до вузького кола військово-інженерної еліти. У номінаційному акті Корассіні отримував усі права, привілеї та доходи, передбачені для цього уряду, а також щомісячну платню в розмірі 60 імперіалів (180 польських злотих).
Талановитий інженер був не лише архітектором-проектантом і адміністратором, а й практиком військової справи. Під час польсько-турецьких воєн 1670-х років підполковник Корассіні перебував то в таборі польного гетьмана Андрія Потоцького, то при самому королі Яну ІІІ Собеському та вважався одним із провідних фахівців із фортифікації коронного війська.
Під час кампанії 1676 року йому доручили керувати спорудженням укріпленого табору короля під Журавном. Навколо обозу було зведено систему польових фортифікацій: земляних валів загальною протяжністю близько 4,5 км, шанців та артилерійських позицій. Вони відіграли важливу роль під час турецько-татарської облоги та забезпечили захист ставки Яна ІІІ Собеського. За заслуги у війні та спорудженні укріплень сейм нагородив Корассіні грошовою винагородою в розмірі тисячі злотих. Однак архітектор подобався не усім.
Попри високий уряд і беззаперечні професійні заслуги, Корассіні так і не став повноправною частиною шляхетського стану Речі Посполитої. Галицький сеймик щонайменше чотири рази порушував питання про надання йому індигенату, однак ці клопотання так і не завершилися успіхом. Парадоксально, але творець Станиславова, який належав до військово-інженерної еліти держави, до кінця життя залишався в ній певною мірою чужинцем.
Загадкова смерть
Кар’єра архітектора досягла вершини. Втім, насолоджуватися її плодами йому судилося недовго. Попереду чекала трагічна розв’язка. Тривалий час обставини смерті Франциска Корассіні залишалися невідомими. Нововиявлені архівні документи дозволяють по-новому поглянути на останні сторінки життя творця Станиславова. Виявляється, смерть генерального військового архітектора Корони не була природною. Корассіні був убитий під час сутички зі шляхтичем Міхалом Котовським.
Відомий військовий інженер і фортифікатор, який у 1660–1670-х роках перебував на вершині кар’єри, у документах наступного десятиліття постає вже як жертва кримінальної справи. Ще більш промовистою є реакція сучасників на цей злочин. Здавалося б, загибель генерального військового архітектора Корони мала викликати широкий суспільний резонанс.
Однак матеріали Галицького сеймику свідчать про протилежне: місцева шляхта стала на захист не загиблого урядника, а його вбивці. Сеймик клопотав про пом’якшення покарання для Котовського та скасування накладеної на нього інфамії. Чому? Поки що невідомо.
Водночас постать самого Котовського дозволяє краще зрозуміти можливе підґрунтя цієї справи. У 1680-х роках він виступає як представник фінансово-адміністративного апарату Речі Посполитої: спочатку скарбовий писар, а згодом адміністратор мит. Документи також характеризують його як особу, схильну до суперечок, – у 1678 році Котовського разом з іншими урядниками звинувачували у зловживаннях та незаконному стягненні податків.
Чи була загибель Корассіні пов’язана з фінансовими суперечками, службовими інтересами або особистими рахунками – наразі сказати важко. Брак джерел не дозволяє достеменно встановити ні причини цього протистояння, ні обставини загибелі архітектора. Людина, яка будувала фортеці для захисту держави, сама стала жертвою конфлікту, справжні причини якого й досі приховують архіви. Та попри трагічний фінал, пам’ять про Корассіні збереглася не завдяки обставинам його смерті, а завдяки масштабові його досягнень.
Повернути ім’я до публічного простору
Архіви рідко дають відповіді на всі запитання. Вони не розповіли, де народився Франциск Корассіні, у кого навчався і що стало справжньою причиною його загибелі. Проте вони дозволили частково простежити його життєвий шлях і побачити за посадою та титулами живу людину.
Франциск Корассіні не залишив після себе мемуарів, листування чи докладних життєписів. Його біографія збереглася лише у розрізнених документах, випадкових згадках і актах посадових осіб XVII ст. Тому протягом тривалого часу творець Станиславова залишався радше тінню, ніж живою історичною постаттю. Нововиявлені матеріали показують не лише талант інженера, а й людину зі складною долею, кар’єрними злетами, професійними успіхами та трагічним фіналом.
Минуло понад три століття, перш ніж дослідникам відкрилися нові сторінки його життя. Про автора забули, але створене ним місто продовжувало про нього нагадувати. Він і сьогодні присутній у плануванні історичного середмістя Івано-Франківська, яке стало його найвидатнішим творінням і водночас найкращим пам’ятником.
Повернення його імені до публічного простору в назві однієї з вулиць історичного середмістя Івано-Франківська було б не лише даниною пам’яті талановитому інженерові, а й актом історичної справедливості.
Зеновій Федунків, кандидат історичних наук, науковий співробітник КП ПІК «Палац», член ІКО «Моє місто»
