Люди, які розбираються у сучасній фізиці, кажуть, що світ складений із вібрацій. Щонайменші з цеглинок речовини вже не так частки, як вібрація. Уявити це важко, легше повірити. Тим більше, що містики з цим погоджуються, додаючи від себе про погані й добрі вібрації. Тобто, кажуть вони, щось вібрує нам на користь, а щось навпаки.
Отже, нині вже не модно списувати всі події на вплив енергій. Бо ж колись казали: мені на сусідському подвір’ї стало зле, бо там погана енергія. Тепер треба казати, що там не так вібрують бозони з мезонами. От, на нашому подвір’ї вони вібрують як треба, злагоджено й відповідально, а у сусідів ці представники субатомної дрібноти злигалися з лівими квантами і ковбасяться, як малолєтки на сільській дискотівці. Тут вже не до доброго самопочуття, хіба що тікати.
Прийнявши все це на віру, намагався визначити джерела поганих і добрих вібрацій. Найогидніші та найчорніші з них, як і передбачалося, пруть з телевізора. Що у зомбоящику роблять з тими мезонами, що їх так трусить, навіть уявити страшно. Але зла вібрація йде конкретно.
От видно у зомбоящику Андрія Реву, міністра соціальної політики. Виступає міністр на політичному шоу і каже нам про працездатних громадян України. Каже, що всього їх є 26 мільйонів, з яких 16 офіційно працюють, два — безробітні, а за решту вісім ніхто нічого не знає.
Мені, щиро кажучи, такі вібрації не сподобалися. Мінсоцполітики, виявляється, загубив аж вісім мільйонів громадян. І це не в Китаї, де вісім мільйонів у кожному райцентрі, а в країні, населення якої владні неуки скоротили до 42 мільйонів, а може й до меншого. Тобто міністр мовить про п’яту частину всієї нашої людності. Не знає, каже, ніхто про них і нічого. Де ті сараки вібрують і за які гроші, нашій владі не відомо. Отаке.
Певне вона, наша влада, про заробітчан нічого не чула. То інші, певно, вібрації, далекі й нецікаві.
Але годі про погане. Деякі речі вібрують напрочуд позитивно. От, наприклад, подарували мені випущений Укрпоштою блок із 12 марок — «Київські князівни на престолах Європи». Дивно, але нашим дизайнерам не вдалося, як завжди, його зіпсувати. Виглядає пристойно. Певно, давні вібрації все ще відтворюють шляхетні форми й кольори. Сиджу, розглядаю портрети Євпраксій, Доброгнів, Предслав та Вишеслав, що сідали на трони поряд з імператорами і королями.
Були ж колись добрі часи з правильними вібраціями! Коли краса наших жінок конвертувалася в дипломатичні угоди та династичні союзи. Тепер усе не так. Тепер посланниця Києва до Британії тішить нас не військовим союзом з володаркою морів, а чудернацьким капелюшком на прийомі у королеви. А ми розглядаємо відблиски давньої величі й портрети на марках, дивимося фільми про Анну Ярославівну, королеву Франції та читаємо книжки про Євпраксію-Адельхайду. Хто б нині замовив за нас слово у світових столицях? Хіба що Ірена Карпа у Парижі втне щось цікаве та дивовижне.
Може, колись Укрпошта присвятить блок марок і тим восьми мільйонам, що так загадково зникли з урядових радарів? Що буде на тих марках? Портрети українських «наташ»? Чому б ні? У кожної епохи свої обличчя.
Володимир Єшкілєв
