Сам себе запитую: чого це мене раптом так зачепили останні події у Лівії? Напевне тому, що колись, у дитинстві, знову й знову читав-перечитував казки «Тисяча і одної ночі». Тому, мабуть, що назва «Магриб» і досі звучить у моїй уяві як прелюдія до магічної музики дервішів. Тепер я годинами продивляюся в Інтернеті картознімки лівійської пустелі, відшукуючи ті об’єкти, назви яких постійно присутні у повідомленнях інформаційних агентств і блогерів.
Після потужного землетрусу в Японії, зміщення земної осі на 15 сантиметрів та наближення Місяця всі заговорили про можливі катаклізми. То чого слід боятися українцям та, зокрема, прикарпатцям? Про це говоримо з доктором геолого-мінералогічних наук, академіком Олегом Адаменком.
В принципі, будь-яке почуття можна перетворити на інструмент маніпулювання людьми. Чим воно простіше, тим легше стає основою для технологій контролю й керування. Любов, вдячність, родинна прихильність, тяжіння до краси – все підійде для створення так званої «програмуючої ситуації», коли потрібно відволікти народ від головного та спрямувати його увагу на другорядні речі.
Головний позаштатний сексопатолог, андролог головного управління охорони здоров’я ОДА, доктор медичних наук Євген Литвинець розповідає про найважливіші нюанси інтимних сттосунків.– Пане Євгене, маємо початок весни, в народі кажуть, що всіх тягне на кохання. Є цьому якесь медичне пояснення?– Звісно. З приходом тепла в організмі підвищується обмін речовин, відповідно, збільшується кількість статевих гормонів. Саме вплив цих гормонів і обумовлює підвищений статевий потяг.— І що з цим робити?
У грудні минулого року наша землячка, Олеся Стефанко з Коломийщини, перемогла на конкурсі краси «Міс Україна Всесвіт». І саме вона 12 вересня представлятиме Україну на ювілейному шістдесятому конкурсі краси «Міс Всесвіт 2011» у бразильському Сан-Пауло. Зараз 22-річна Олеся закінчує навчання в Одеській юридичній академії та потрохи готується до боротьби за звання найкрасивішої дівчини на планеті.
Є таке відчуття, що гречка має таки зіграти свою роль в українській історії. Що не даремно ця рослина Fagopyrum esculentum, яка здатна давати значні врожаї на бідних ґрунтах скупої Півночі, увійшла до коротких переліків національних символів. І тепер, коли майже все прогресивне людство святкує 150 років скасування кріпосного права на Східній України, гречана тема якось сама собою актуалізується.
Людям притаманно мислити подібностями. Так простіше. Зустрічаючи щось нове й незвичне, людина починає знайомство з думки: «На що воно похоже?». А коли подібність уже встановлена, то це нове і незвичне сприймається вже тільки через придуманий образ, через такий собі «фільтр подібності». Якби індіанці не вирішили, що воїни Кортеса подібні до зображень їхніх богів, держава ацтеків нізащо не зазнала би такої ганебної поразки. Якби мій знайомий не вбив собі в голову, що його подружка є точною копією Брітні Спірс, він ніколи не потрапив би у шлюбну пастку і не ходив би тепер з трагічним виразом на мармизі. Якби українські виборці не бачили у вітчизняних політиках героїв народних казок, то… Проте, це вже окрема тема.
Він сприймав життя легко, по-філософськи, з оптимізмом та гумором, чим заражав інших. Зі своїх 59 років прикарпатський бард Тризубий Стас (Станіслав Щербатих) 47 прожив в Івано-Франківську. Хоч народився в Росії, проте його щирої українськості могло вистачити, певно, не тільки на галичан. 24 лютого йому виповнилось би 63 роки.
Останнім часом число 11, немов хитра примружена нерпа з прорубу, час від часу виринає з інформаційних потоків. То запрошений на ток-шоу соціолог повідомить, що аж 11% опитаних громадян України заявили, що ненавидять власну країну. То 11 демонстрантів вийдуть на Майдан захищати рідну мову і мерзнутимуть там під прицілами телекамер. Не кажучи вже про те, що живемо ми в 11 році XXI століття.
Як пишуться вірші та казки, чому дитячі книжки йому ближчі, ніж дорослі, про нові ідеї та старі проблеми у розмові з директором видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іваном Малковичем.– Пане Іване, маєте у доробку кілька поетичних збірок, казок, видаєте і дитячу літературу, і дорослу? То ким себе вважаєте?– Бог його знає. Найчастіше пишуть «поет, видавець». Через кому.
В одному із вестернів герой Клінта Іствуда каже: «Всі люди поділяються на тих, в кого заряджена зброя і на тих, хто копає». Про перших в нас сьогодні мови не буде, вони воїни і вони злі. Мова в нас піде про тих, хто копає. Всі вони народжуються для щастя, а обирають собі за життєвий сенс копання. Всі вони практично однієї породи, але кожен копає у свій спосіб і на своєму місці.
Ми часто говоримо про успіхи чи невдачі різноманітних політиків, бізнесменів, чиновників. Але рідко про те, як і чим вони живуть, чого прагнуть, чим переймаються. «Репортер» вирішив поспілкуватися про це з керівником будівельної компанії «Ярковиця» Володимиром Балагурою. Про його життя, політику та мрії – читайте нижче.
Зима. Забутому у східноєвропейському барлозі царству сняться сни. Меседжі, якими Україна колись намагалась наповнити світ, повертаються до неї телевізійними снами, трансляціями програм і реклам, кінофільмів і ток-шоу. Ці сни, як і сни людей, є складною сумішшю солодких марень та диких страхіть. Перша хвиля снів приходить з рекламними роликами. «Покрути! Лизни!» – пропонує реклама печива. І все дрімотне царство крутить і лиже, крутить і лиже. Навіть точно не знає, кому саме лиже, але не відволікається від процесу. А ще сопе і чухається, коли до сну пробивається грізне гудіння несплячих газових лічильників.
Україна духовна, історична, фольклорна, екзотична. Іноземців вона зачаровує, заколисує та хвилює. Олексій Антонов – російський журналіст, фотохудожник, дописувач журналу «Вокруг света». Дослідження культури, традицій та обрядів різних народів – його основне заняття. Цьогоріч він навідався до Гуцульщини за новими враженнями.
Часи настали непевні. Ненадійні. Скажімо, до Єгипту їхати не рекомендують. Там якісь стрьомні дяді відірвали двом муміям голови, а на додачу зробили революцію. Всі так розгубилися від факту нахабного мумієзнищення, що навіть забули придумати тій революції назву. Типу «жасминової» чи то «очеретяної». Туристи взагалі нічого не розуміють. Їм там добре, і сонечко гріє, а тур-оператори кажуть: «Ви не вдуплилися. Насправді все погано, треба їхати додому». Отакої. У підсумку – приємних місць для відпочинку поменшало.