Є таке відчуття, що гречка має таки зіграти свою роль в українській історії. Що не даремно ця рослина Fagopyrum esculentum, яка здатна давати значні врожаї на бідних ґрунтах скупої Півночі, увійшла до коротких переліків національних символів. І тепер, коли майже все прогресивне людство святкує 150 років скасування кріпосного права на Східній України, гречана тема якось сама собою актуалізується.
Засоби масової інформації повідомляють про 300% подорожчання найтрадиційнішого з українських харчових продуктів. Одночасно, наче для того, щоб посилити драматизм подорожчання, нам розповідають про десятки тонн китайської (чужинської) гречки, що, немов якась круп’яна орда, насувається на українські землі зі Сходу.
З того всього можна зробити висновок: якщо нас найближчим часом чекає революція, то вона має бути лише гречаною. Низи вже не можуть споживати гречку як раніше (великими ложками), а верхи не здатні забезпечити щасливе буяння вітчизняного гречаного поля. Відповідно, активність широких мас збідованих гречкоїдів (колишніх заможних гречкосіїв) безупинно зростає. Вони гарячково шукають гречку, а разом з нею супутні продукти споживання Fagopyrum esculentum, такі як справедливість, свободу і соціальну рівність. Не факт, що китайська гречка (іншого, незвичного для нас сорту) зможе вдовольнити ці збуджені маси. Тим більше, що проблема не лише у споживанні, а і в містично-агрономічній її присутності як у мисках, так і на ланах. «З лану до столу», – справедливо вказувалось в одному із популярних слоганів.
Отже, процес остаточного звільнення від кріпосного права повинен отримати таки своє логічне завершення. Історич-на справедливість має бути відновлена. Гречка має стати провідною темою для соціальних мереж, а гасло «За гречку тобі й мені!» головним революційним меседжем. Якщо минула революція використовувала в якості символу підкову, майбутня може надати такої функції горщику з гречкою.
Відомо, що за минулих часів горщики успішно використовували як знаряддя ураження опонентів шляхом кидання та влучання. Від вдало кинутих глечиків з гречкою загинуло кілька видатних осіб давнини, починаючи від знаменитого грецького царя Пірра, якого таким способом вбила жінка при облозі Аргусу, і закінчуючи маловідомим князем Верхньої Бгамби Тімбулуктом Шостим. Отже, маємо визнати, що глечик з гречкою в мілітарному плані нічим не гірший за гарматне ядро чи пролетарську бруківку. А з естетичної точки зору ще й значно приємніший на вигляд.
Колір гречки за своєю революційною сутністю безумовно менш визнаний, аніж червоний або оранжевий. Але, з огляду на те, що названі кольори є частково дискредитованими, саме гречаний може, за певних умов, стати їхнім замінником. Принаймні, на першому етапі революційних подій, коли нестачі харчів є головним рушійним мотивом народних мас. Не виключаємо, що червоний колір у 1917 році асоціювався з м’ясом (яке в ті голодні часи було недосяжною мрією) і саме тому здобув популярності не лише серед професійних революціонерів, але і в лавах повсталого проти самодержавства народу. З іншого боку, колір гречки не такий агресивний і, сподіваємось, не здатний спровокувати людей на надмірну жорстокість.
Тому радимо політтехнологам вже тепер медитувати над гречаною кашею у пошуках форм і символів майбутньої революції. Апельсини, фініки й тюльпани вже відпрацювали своє на ниві свободи. Черга за гречкою.
Comments are closed.