Часи настали непевні. Ненадійні. Скажімо, до Єгипту їхати не рекомендують. Там якісь стрьомні дяді відірвали двом муміям голови, а на додачу зробили революцію. Всі так розгубилися від факту нахабного мумієзнищення, що навіть забули придумати тій революції назву. Типу «жасминової» чи то «очеретяної». Туристи взагалі нічого не розуміють. Їм там добре, і сонечко гріє, а тур-оператори кажуть: «Ви не вдуплилися. Насправді все погано, треба їхати додому». Отакої. У підсумку – приємних місць для відпочинку поменшало.
Але, Бог з ними, з туристами. Бо ж і на рідних просторах не без приколів. Всі бігають з проектами, але ніхто не має грошей. Спонсори раптом повтікали. «Куди ж це вони понесли наші гроші?», – питають розчаровані проектанти. «Може до Єгипту?» – припускаємо ми. Але куди б не понесли, нам від того не легше. Без бабла, як відомо, не перемогти зла.
Тому й гасла лишаються тими самими. Як сказала одна владна жіночка «Всьо пропало!», так воно і пропадає, сердешне. Питаю в людей: а ви на що сподівалися? Ті, сараки, знизують плечима. Авжеж, сподівалися на те, що і далі працюватимуть абияк, а отримуватимуть за нормами соцзабезпечення брежнєвських часів. Не вийшло. Країну суцільних юристів і менеджерів переведено з категорії «молода демократія» до категорії «безперспективна територія». З відповідними наслідками.
Нафта знову подорожчала, а люди знову подуріли, як те поетове село. Влада відповіла на це пропозицією про скорочення вишів. Напевно, в цьому є якась логіка. Кількість неуків мають врешті-решт привести до відповідності з кількістю державно визнаних дипломів. А то у нас ще деколи (страшно й подумати!) дипломи дають не за гроші, а за знання (себто задурно). Від чого, зрозуміло, страждає вільний ринок (дипломів). А ринок, як учили закордонні тренери, то святе.
А може Україні сантехніки потрібніші, ніж менеджери? Адже процес керування бізнесом відбувається не так повсюдно, як процес зливання до унітазу. І цей другий процес, як виглядає, стає тепер в Україні найактуальнішим.
