Кожна влада має свою «козирну тему». Правителі держав не виключення з цього правила. Войовничі народи минулого, на кшталт римлян чи германців, любили військові забави і зброю, морські держави гордились своїми лінкорами і авіаносцями, теперішній грузинський президент затято воює зі злодіями в законі, а кремлівські лідери будують Сколково і амурський космодром, мріючи про відродження державної величі. Українська влада не виключення. Вона теж має свій мейнстрім – проведення спортивних змагань. Євро-2012, молодіжний чемпіонат з легкої атлетики, а в перспективі – зимову Олімпіаду. Тому, поки сусіди затялись на ракетах і злодіях, в нас ростуть бетонні чаші стадіонів.

Цього веселого та доброго бороданя знають чи не всі. Без його химерних казок не відбувається жоден фестиваль. Можна сміливо сказати, що Сашко Лірник повернув українську казку до життя, адже захоплює нею не лише дітей, але й дорослих. Нещодавно і до Івано-Франківська, на відкриття нового арт-кафе «Мармуляда», завітав найвідоміший український казкар – Сашко Лірник, тобто Олександр Власюк.

Демократія у буквальному перекладі – «народовладдя». Форма правління, яка виникла у незапам’ятні часи серед войовничих племен півночі, була принесена ними на береги Середземного моря, зазнала там поразки у знаменитій Пелопонеській війні між Афінами та Спартою, пережила тисячоліття панування монархій та у ХХ столітті стала найпопулярнішим режимом здійснення влади.

Днями Україна святкувала шосту річницю Помаранчевої революції. «Репортер» вирішив згадати про те, як воно було і поговорити про те, як воно є зараз, із народним депутатом, головою обласної організації «Наша Україна» Зіновієм Шкутяком.

Минулої неділі гуляв старовинними вуличками Подолу з Деном. Тобто, з Данилом Яневським, відомим істориком і телеведучим. День був сонячним, велично-яскравим, високе небо спонукало до узагальнень і наша розмова з Булгакова, Вільяма Гесте і Великої Київської пожежі 1811 року якось непомітно зісковзнула на історико-філософські теми.

Рівно 15 років тому прикарпатські кавеенівці створили свій клуб. Про КВН, про жарти, про життя та кавеенівський погляд на нього – у розмові з президентом Івано-Франківського клубу КВН Анатолієм Середюком.

Про результат, який на Прикарпатті отримала «Свобода», будь-яка інша партія могла би мріяти. Адже нині свободівці мають найбільшу кількість мандатів як в обласну, так і в міську ради. Втім, вимагають перевиборів. Із цього приводу цікаво почути думку голови обласної організації ВО «Свобода» Олександра Сича.

Нам рідко коли вдається побачити народження «чистого зла». Воно має свою таємницю беззаконного народження. Таємницю, до якої важко добратись. У фільмах жахів майже завжди виникає така ситуація, коли головні герої, тероризовані привидом, монстром або ж маніячною вихователькою дітей, починають вишукувати: звідки ж вилізло оте «чисте зло», котре так радикально псує їм життя. Кінош-ні герої після довгих поневірянь і помилок врешті-решт знаходять адресу батьків привида (монстра, виховательки) і відправляються досліджувати чорноту, яка породжує темряву.

Ще десять років тому світ здавався твердим. Тепер ілюзія непорушності зруйнована. Тепер навіть дивно – як можна було так помилятись? Насправді світ тече, зміст життя перетікає у нові історичні форми з такою швидкістю, що ті покоління, між якими чотири-шість років, вже не розуміють одне одного.

Минулого тижня до Івано-Франківська завітала Розалія Кобилянська, президент Української академії інтегративної медицини, лікар-невролог із 33-річним стажем. Вона розповідає, як за допомогою новітніх препаратів можна вберегтися як від грипу, так і від раку.

Людський час впирається в смерть. Іноді це виглядає як лінія з крапкою, іноді як незавершене, розірване коло, іноді як безодня. Смерть радше зліва, стверджував відомий містик. І навіть, якщо все життя сумлінно дивитись лише направо, смерть здатна нагадати про себе, зробивши одної миті усі напрями лівими.

Між двома промзонами зачаїлась засипана цементними порохами вуличка. Навіть не вуличка, а проїзд для вантажівок, замість асфальту застелений потрісканими бетонними плитами. Якісь невдахи побудували у тому проїзді кафе. Голіму таку кафешку із трьома пластмасовими столиками. За одним із цих столиків сидить чоловіча компанія. Вони нетверезі (давно нетверезі) і сумні (майже вічність). Вони одягнені у короткі широкі куртки і плямисті мисливські штани із багатьма кишенями. Вони неквапно п’ють пляшкове пиво. Їхні очі вибляклі та порожні. Їм не вистачає війни.

Політологи дуже рідко питають порад у культурологів. Майже ніколи не питають. Для політологів усіляки там культурологи – це щось на штиб нижчої касти. Щось там варнякають про «культурні домени», «субстрати», а що саме – незрозуміло. От у політиці, навпаки, все зрозуміло. Придумали партію «Рога і копита», віднесли проект її створення безпартійному, як сирота, олігарху, отримали від нього гроші – і вперед, до нічного клубу. Там дівчата, кальянчик і все таке. «Жись удалась».

Темрява вигадлива. В ній народжуються нові форми, якими диявол – чи який інший керуючий рогатою корпорацією – спокушує нас і змушує повірити в існування «прогресу». Насправді все те, що ми називаємо прогресом, стосується лише декорацій. Жодна технічна новинка не здатна подолати смер-ті, перемогти демонів, примирити добро зі злом. Жодний винахід не відверне пророкованого випов-нення часів. Винаходи лише прискорюють настання судного дня, тому що вони супроводжують таємничого і безжального Духа.

Є старий анекдот. Пізній вечір. Вже добре підпитий дядько кладе півлітру до задньої кишені штанів і рушає додому. На сходах спотикається, падає, розбиває пляшку. Уламки скла ранять дядька нижче ременю. Той тихенько, щоб не прокинулась дружина, заходить до хати і перед дзеркалом заліплює порізи пластирем. Вранці дружина свариться: «Знову сі напив, старий чорте!». Той каже: «Та не пив, бігме!». А дружина питає: «А чому ж тоді усе дзеркало в зельонці та пластирі?».