Дух самознищення

Темрява вигадлива. В ній народжуються нові форми, якими диявол – чи який інший керуючий рогатою корпорацією – спокушує нас і змушує повірити в існування «прогресу». Насправді все те, що ми називаємо прогресом, стосується лише декорацій. Жодна технічна новинка не здатна подолати смер-ті, перемогти демонів, примирити добро зі злом. Жодний винахід не відверне пророкованого випов-нення часів. Винаходи лише прискорюють настання судного дня, тому що вони супроводжують таємничого і безжального Духа.

Давні проникливі люди назвали його Духом самознищення, хоча, насправді, в нього безліч імен. Час від часу він сходить в серця народів і запалює там вогонь ненависті. Народи, чиї серця та еліти опановані цим духом, радо втягуються у безнадійні війни, здійснюють безглузді революції, починають сповідувати екзотичні віровчення, котрі забороняють дітонародження, вводять споживання наркотичних засобів у національну традицію тощо. Ці народи тішилися своїми винаходами. Тепер на їхніх землях живуть інші народи.

Духові самознищення вклонялися і вклоняються пророки, котрі визнають наш світ загиблим і закликають здійснити масове самогубство. Світом віддавна блукали проповідники смерті. Танґутська імперія і Тулузьке графство загинули під впливом «суїцидальних» віровчень. Пізніше настрої самознищення пекельний дух почав запаковувати у народну героїку та у нестримне прагнення «нового». Так виникли модерністичні соціальні системи минулого століття. Вони гордо відкинули Творця і прагнули збудувати тисячолітні царства для сповідуваних ними ідей. На руїнах одного із таких царств ми й досі намагаємося боротися з дикістю і суспільною апатією. Судячи з усього, цю боротьбу ми повільно і впевнено програємо.

Дух самознищення час від часу навідує створені ним пустелі. Нашу також. Його свіже послання для нас – казка про те, що найціннішою є власна реалізація. «Реалізуйся!» – шепоче дух. Довге, забезпечене, кар’єрно успішне, споряджене розвагами та задоволеннями життя – найвища мета, декларована провідниками народів ХХІ століття. Хто не зміг продати себе на ринках дешевої оригінальності, той – лузер, невдаха, порожнє місце. Його завдання – не заважати. Щезнути. Розчинитися в алкоголі, споживанні дешевих продуктів і телевізійних танців, у марґінальних тусовках і «маленьких радощах життя». Дух самознищення пропонує не думати про вічне, а відбутись тепер і зараз. За будь-яку ціну. Будь-яким способом.

У розгладжених пекельним духом пустелях немає ані передових класів, ані вищих рас. Є лише дві групи: «реалізовані», тобто ті, хто спромігся продати себе за пристойну ціну, і «нереалізовані», кого не придбали пани кастинґери.

Крикливі політики знову здобувають прихильність мільйонів. Зростають продажі алкоголю, густішають потоки різноманітної «дурі». Матеріалістичні настрої домінують і формують ландшаф-ти. Все виноситься на продаж. Десь під фасадами торгових центрів і презентацій визріває ненависть. Ненависть до цього світу. Ненависть до життя. Ресурс цієї ненависті зростає щоденно і щохвилинно. Хто скористається цим ресурсом? В принципі, ми скоро про це дізнаємось.

Дехто намагається вирахувати цей потенціал самознищення та динаміку його зростання. Поступово згасає старий протестний потенціал. Пенсіонери вимирають, а з ними відходить у минуле «класика реалізації» радянського типу. Але темне місце ніколи не порож-ніє. Усміхнені наглядачі-комунікатори женуть на пасовиська свіжі молоді орди тих, хто прагне успіху за будь-яку ціну. Завтра їх реалізують. Комусь повезе і він стане штучним товаром. Більшість продадуть у гуртовий спосіб. Високі ціни наразі не прогнозуються. Пропозиція переважає попит. Ненависть переважає надію. Наближається нова оргія самознищення, початок якої, подейкують, буде кумедним і гламурним.