Демократія

Демократія у буквальному перекладі – «народовладдя». Форма правління, яка виникла у незапам’ятні часи серед войовничих племен півночі, була принесена ними на береги Середземного моря, зазнала там поразки у знаменитій Пелопонеській війні між Афінами та Спартою, пережила тисячоліття панування монархій та у ХХ столітті стала найпопулярнішим режимом здійснення влади.

За дві з половиною тисячі років скептики створили неозору колекцію доказів недолугості демократії. В цій колекції є відверті дурниці і глибокі філософські дослід­ження. Мартин Гайдеґґер, наприклад, чітко окреслив операційний кордон «демократичних можливостей». «Ніякий народ і ніяка «колективна доля», – писав він, – неспроможні звільнити індивіда від необхідності приймати самостійні рішення відносно усього того, що стосується його власної здатності бути». Так, перед обличчям смерті кожен опиняється без підтримки громади, трьох гілок влади, опозиції і парламентської більшості…

Справжня демократія є навдивовижу «байдужим» режимом правління. Вона керує розтлумаченням усього на підставі свого принципового «невходження» в сутність окремих справ і значень. Пройдисвіт і пророк при демократії мають однакове право одного вибор­чого голосу та рівного доступу до суспільних засобів інформації. Це дратує. Особ­ливо дратує пройдисвітів. Тому саме пройдисвіти є найбезжальнішими та найпослідовнішими критиками демократії. До неї, зокрема, висувають такі претензії:

• демократія «неорганічна», її правила обмежують можливості спекулювати на національній, релігійній та родинній приналежності;
• демократія нестабільна, завдяки ротації влади вона не дає достатньо часу для безконтрольного користування громадським «коритом»;
• демократія продажна, ніхто з багатіїв не впевнений у тому, що владу завтра не перекупить інший багатій;
• демократія непрогнозована, і ніхто не може бути захищеним від приходу до влади своїх ворогів;
• демократія не дає можливості знищити того, чий спосіб мислення та стиль життя дратують;
• демократія дуже підозріла до суспільних прожектів і майже не дає можливості заробити на безглуздих «рехвормах».

Цікаво, що «кращі люди» й так звані пророки суспільства теж мають свій перелік претензій до демократії. Найсуттєвіші такі:

• демократія дає можливість висуватися «сірим, середнім» людям, які не мають власної суспільної позиції, але спекулюють політичними гаслами;
• демократія часто стає на бік більшості в тих питаннях, де більшість ніколи не мала та й не матиме рації (наприклад, у сфері культурних смаків чи творчих експериментів);
• демократія формує всевладдя суспільних настроїв, під які оперативно підстроюється «демократичне ком’юніті», тобто ті продажні коментатори та інтелектуали, заробітки яких напряму залежать від накладів газет і рейтингів телепрограм;
• демократія надто повільно виправляє свої помилки, навіть очевидні.

«Пророкам» при демократії нелегко. Їхні пророцтва демократична процедура зводить до рівня товарної пропозиції на ярмарку думок. Жодна оригінальність за доби демократії не гарантує успіху, якщо ця оригінальність не супроводжується рекламною компанією та піаром. Адже кожна демократія є «пануванням звичного».

З іншого боку, антидемократичні режими тільки на початку є «пануванням незвичного». За кілька місяців влади будь-які революційні диктатури з ураганною швидкістю «обростають звичністю» у вигляді бюрократичних апаратів, жлобських систем привілеїв і «спецрозподільників» та інших структур, що забезпечують домінування сірості.

Отже маємо, в принципі, невеликій вибір між двома способами панування звичності. Втім, один із них дає можливість мати це панування у відомому місці. Для мене він і є демократією.