Україна духовна, історична, фольклорна, екзотична. Іноземців вона зачаровує, заколисує та хвилює. Олексій Антонов – російський журналіст, фотохудожник, дописувач журналу «Вокруг света». Дослідження культури, традицій та обрядів різних народів – його основне заняття. Цьогоріч він навідався до Гуцульщини за новими враженнями.
– Пане Олексію, ви вивчаєте культуру гуцулів понад 20 років. Які, на вашу думку, її характерні ознаки?
– Щодо мови, то гуцульський діалект сильно відрізняється від класичної української мови, має багато польських, румунських слів. Друга відмінна риса – манера триматися. Тут одразу відчувається твердість, гордість за свою культуру. Саме з таким характером можна вижити в горах. Трембіту я б не виокремлював, адже вона перегукується з музичними інструментами Тибету. Окремо можна відзначити аркан, гуцулочку та старовинний танець «Півторак».
А з якою гордістю ви розповідаєте про свої традиції, обряди! Я завжди кажу знайомим, друзям у Росії: «Хлопці, нам потрібно повчитися в інших, зокрема, у гуцулів, чеченців отієї любові до своєї землі, бережливого ставлення до культури, мови». Це просто супер! У Росії, на жаль, такого немає.
– Ви приїхали на Коломийщину, щоб відзняти серію сюжетів про різдвяні свята. Чи можете провести якісь паралелі з російськими традиціями?
– У нас це все не так грандіозно і красиво. На півночі було щось схоже на Меланку, карнавальна хода. Однак, це не збереглося. Якщо говорити загалом про Росію, то в нас є дві коляди: одна перед Новим роком – Василівська; друга перед Богоявлением – Водохреща. Перша – багата, друга – пісна.
У Росії теж готують 12 страв, постять. Однак традиційні страви суттєво відрізняються. Росіяни на Святу вечерю готують квашену капусту, картоплю, гречку. Риба відсутня. Кутя також своєрідна: пшениця, мак, мед. Горіхів не дають, як це прийнято в Україні. Трохи бідніші сім’ї замість пшениці використовують пшоно. У містах кутю часто замінюють рисом.
– На вашу думку, з чим це пов’язано?
– У минулому столітті в Росії пройшла коса смерті, 2/3 селян практично було знищено. Тепер там, де вирощували худобу, виготовляли сир, який експортувався навіть до Парижа, залишився бур’ян, сміттєзвалища. Це все наслідки колективізації. Тому можна стверджувати, що села в Росії практично вимерли, а багато звичаїв – забуті.
Зокрема, в нас, як і в Україні, носили калачі за померлих, колядували, організовували карнавальні дійства. Тепер навіть етнографи не пам’ятають, як це відбувалось. Я приїжджаю з України і розказую, описую ваші традиції. Мої колеги, друзі-професори кажуть, що потрібно знайти записи мандрівників кінця ХІХ – початку ХХ століття, щоб згадати, відновити забуте. Я от зазняв на відео Святу вечерю, а в Росії таке знайти практично неможливо. Хіба шукати рік-два-три. Звісно, і в нас намагаються щось відновити, але з Україною ми не скоро зрівняємось.
Найбільш грандіозно в Росії святкують Масляницю, спалюють опудала зими (свято пов’язано з приходом весни, розквітом природи). Проте Масляниця – не християнське свято, а язичницьке.
 |
– Всюди пропагують, що Росія – країна з православною вірою…
– Це не так. Звісно, на телебаченні, в газетах можна зімпровізувати будь-що, створити ду-у-у-же гарну картинку. Але наразі Росії намагаються повернути православ’я насильницьки, за схемою «президент – церква – народ». Люди не знають елементарних основ віри: як хреститися, куди свічку ставити, що вона символізує, під якою іконою молитися, з якого боку з церкви виходити. До храму більшість росіян ходять лише на великі свята. Але й це зумовлено тим, що люди не хочуть вибиватися з маси.
Зараз модно мати вдома Біблію. Але люди найчастіше ніколи ту Біблію не відкривали, не знають, що там написано, що таке Старий, Новий Завіт. Це мені дуже нагадує радянській період. Тоді всі намагалися придбати книги цілими серіями, але багато хто їх не читав. За підпискою купували Бальзака, Достоєвського, Пушкіна, «діставали» заборонених Цвєтаєву, Ахматову, однак навіть не знали, за що їх переслідували. Так зараз в Росії і з православ’ям: здається, чули, що воно є, але ніхто його не бачив.
Натомість, молодь відроджує язичницькі традиції. Тому в Росії зараз така дуже різна суміш: атеїзм, православ’я, дохристиянські вірування. Наприклад, сім’я йде до церкви, потім їде у Володимирську область на язичницький фестиваль. І це вважається нормальним, бо декілька поколінь виросли на атеїзмі.
– Що у вас є з українського одягу?
– Зберігся дідусевий тканий рушник з гірського льону. Тільки за орнаментом можна визначити село, в якому він був вишитий. Один рушник мені вишила на пам’ять пані Марія Геник з Верхнього Березова. Це жінка з надзвичайним талантом! Дівчата з трьох Березовів її просять: «Баба Марія, баба Марія, вишиванку…». Хтось до неї приходить, вчиться вишивати. В селі Голови мені подарували писанки. Я знімав відео, а дівчатка спеціально для мене розписували писанки…
– Самі не пробували розписувати?
– Ні, а для чого псувати яйця? Вони так усе спритно роблять! Я дивуюся: «Як у вас так виходить?». В писанці ж усе має бути симетрично. А мені одна з жінок відповідає: «Я в пам’яті тримаю». Такий собі 3D формат. Звичайно, у кожному селі свій розпис, відрізняється і вишивка.
Був один кумедний випадок. В селі Голови мені кажуть, що в Яворові зовсім не вміють робити ліжники. Приїжджаю в Яворів, а знайомий чоловік говорить: «Ти що, питався в Головах, як вони ліжники роблять? Ти що, здурів?». Цим Карпати й зачаровують.
