Ця листівка підписана як Рінгплац. Німецькою Ring означає кільце, замкнутий простір. Так і є – будинки, немов кільцем, стискають площу Ринок. Це «найцентровіший» центр міста. Тут відбувалися ярмарки і щотижневі торги, оголошували розпорядження та страчували злочинців.
Такої кількості грибів у лісах, як цього року, вже мало хто пам’ятає. Та й я особисто так багато не збирав ніколи. Не збирав, не сушив, не закручував і не їв. Цієї осені навіть ті, хто не вміє збирати гриби, мали шанс відчути себе грибниками з досвідом.
Колію через Станиславів протягнули у 1866 році – раніше, ніж у двох українських столицях – Києві (1870) та Харкові (1869). Тоді ж збудували і залізничний вокзал, втім він суттєво відрізнявся від того, що представлений на старій поштівці. Перший колійовий палац був зведений у мавританському стилі та поступався розмірами своєму наступнику.
Саме так, адже перші згадки про біатлон тісно пов’язані з найдавнішим заняттям чоловіків. Полювання на лижах завжди було частиною побуту народів, які населяли північ.
До появи Адама Міцкевича та Юліуша Словацького найвідомішим поетом Польщі був Францішек Карпінський. Він народився на Прикарпатті у 1741 році, вчився у Станиславівському єзуїтському колегіумі, залишив цікаві спогади з описом нашого міста. У 1880-х роках вулицю Лисецьку в Станиславові перейменували на Карпінського. Вона починалася від Ринку та продовжувалася до перехрестя із Бельведерською. Саме її ми бачимо на давній поштівці.
Португалія – країна великих мореплавців. Саме з їхніх мандрів до цієї країни потрапляли люди з різним кольором шкіри, а також купа екзотичних приправ. Кожен із чужинців привозив сюди якусь частинку свого народу, культури, кухні.
Домінантою цієї поштівки є будівля «Сокола». Так називалося спортивне товариство, яке займалось фізичним та моральним гартуванням молоді. У старому Станиславові було цілих два «Соколи» – український (там зараз «Просвіта») і польський.
Валерій Брумель, Рустам Рахметов, Геннадій Авдєєнко, Рудольф Поварніцин, Юрій Кримаренко, Богдан Бондаренко – це ті, хто прославив українську школу стрибків у висоту на цілий світ. Брумель та Авдєєнко завойовували золото Олімпіад.
Після артобстрілів в часи Першої світової ратуша встояла, проте вкрилась тріщинами й після війни перебувала в аварійному стані, тож її розібрали
Ще в ті часи, коли я активно займався спортом, ми у складі збірної України з метань двічі на рік їздили до тренувального табору в Банську Бистрицю, що у Словаччині. Гостинні люди, звична на слух мова, чудові умови для тренувань і майже домашня кухня в ресторані, де ми харчувалися, робили умови підготовки чи не ідеальними.
На поштівці бачимо вулицю Яховича. Вона порівняно молода – утворилась на зламі ХІХ-ХХ століть. Названа на честь Станіслава Яховича (1796-1857) – популярного польського байкаря. Більшу частину життя він мешкав у Варшаві, але свого часу закінчив Станиславівську гімназію.
Нещодавно повернувся із кримського відрядження. Там мені пощастило познайомитися із цікавезними людьми, закоханими у море й вітер. Їхнє заняття – не з дешевих, адже вартість обладнання та екіпіровки кайтсерферів, а саме так вони себе називають, дає фору навіть гірськолижному спорядженню.
«Репортер» починає нову рубрику. Її мета – показати, як змінилося наше місто за 100 років. Кожна публікація міститиме дві ілюстрації – поштівку чи фото початку ХХ століття плюс сучасний вигляд цього ж об’єкта, а також коротку довідку про те, що там було колись і що ж є тепер.
Що не кажіть, а місто в нас студентське. І нині у Франківську важко не помітити величезну кількість молодих людей, які приглядаються до об’яв чи гортають, сидячи на лаві, місцеві газети. Вони шукають житло. Нині студенти не дуже хочуть іти до гуртожитків, тим паче, якщо батьки мають можливість допомогти грошима на оренду квартири. Та далеко не завжди батьківські сподівання на те, що, живучи окремо, дитина більше зосередиться на навчанні, справджуються…