Ви коли-небудь задумувалися про те, який в Івано-Франківська символ? Крім ратуші, звісно. Переважно, коли ми думаємо про міста, то згадуємо окремі будинки, ансамблі, квартали. Я ніколи не був у Парижі, але чітко уявляю Монмартр або Собор Паризької Богоматері, а фасад Емпайр-Стейт-Білдінгу, що височіє над Мангеттеном, механічно з’являється перед очима, коли я чую про Нью-Йорк.
Такі символи виникають не просто так – вони є ланками, через які містяни асоціюють себе з містом. Між густими рядами величних хмарочосів метушаться вічно заклопотані ньюйоркці, поки романтичні парижани поїдають свої ранкові круасани у трішки неохайних вуличних кафе. Люди створюють міста, а міста – людей.
Мені завжди здавалося, що іванофранківці особливі і дуже виділяються з-поміж інших містян України. Настільки ж особливі, як, скажімо, одесити: такі ж різні, привітні, відкриті. А що таке Одеса? Це Дерибасівська, Приморський бульвар, Оперний театр, пляжі Ланжерон та Аркадія. Загалом, Одеса – це не так будівлі, як те, що поміж ними: вулиці, майдани, сквери та пляжі, в яких вирує життя. Те ж стосується і нашого міста – його символами є не будинки, а громадські простори: Стометрівка, Вічевий майдан, площі Міцкевича, Ринок, Шептицького.
Якісний громадський простір міста – це основний інструмент вирощування суспільства. Це те місце, де незнайомі, непов’язані між собою люди здійснюють різну активність і знайомляться. Так було завжди: згадайте хоча б грецькі агори, римські форуми чи середньовічні ринки Європи. Без цих громадських просторів сьогоднішні політика, наука та культура були б зовсім не такими, якими ми звикли їх сприймати.
А чи задумувалися ви про те, що Івано-Франківськ – місто унікальне? Що громадські простори середмістя існують не самі по собі, а формують єдину систему? Вони пов’язані короткими затишними вулицями в нерозривний організм, насичений торгівлею, кав’ярнями, музеями. Майже все, чим ми можемо пишатися, знаходиться в цих скромних межах. Уявляєте, головні інструменти вирощування суспільства в нашому місті об’єднано в єдину систему! І ми це підсвідомо розуміємо та цінуємо, оскільки саме через них ми асоціюємо себе з містом – саме ці майдани виростили нас як громаду; зробили нас тими, ким ми є.
Бережіть майдани рідного міста – без них не буде Майданів.
Андрій Назаренко, архітектор
