Набрався сміливості написати про франківський інтер’єр. Тобто про інтер’єр, якому вдалось вирости в Івано-Франківську. Вирізняє його серед інших міст, мабуть, розмір, комунікація між людьми, готовність до експерименту і право на помилку. У мегаполісах із цим гірше.
Ярема Стецик у фортечній галереї “Бастіон”. Фото: Олекса Бутчак
Понад 15 років я веду ретельні спостереження і беру участь у створенні інтер’єрів. Переважно у Франківську. Може, завдячуючи готовності франківських ґаздів на щось нове, добре, або забуте добре. Можу вперше поговорити про умовний франківський інтер’єр. Розмір міста, мабуть, має значення в комунікуванні, або те, що порядні ґазди ще не встигли остаточно повідривати усі коріння й відцуратись їх, а також самодостатні у прийнятті рішень. Тобто розуміють, що можна людей «підтягнути» до свого інтер’єру, хоча це не просто. За це їм є нагода подякувати!
Піцерія “Моністо” у селі “Поляниця”. Фото: Денис Овчар
Отже, ознаки «франківського» сучасного інтер’єру:
- Світовий рівень (але не вкрадений світовий взірець).
- Натуральні матеріали.
- Крок уперед.
Світовий рівень забезпечує будь-який ретельно розпрацьований інтер’єр, створений з любов’ю, заснований на знаннях традиційних і новітніх інтер’єрів в усьому світі. У Франківську багато дизайнерів володіють цими знаннями, тож можна від них відповідно й вимагати.
Ресторан “Хмельницький”, Івано-Франківськ. Фото: Денис Овчар
Натуральні матеріали – це пункт, який вимагає викидання всього синтетичного: металопластикові вікна та двері, ламінати, дсп-мдф меблі, шпалери (крім шовку, каучуку та паперу), штучний камінь, пінопластове утеплення, фотодруки і т. д. Все це – в утиль!
Це деяка жертва у практичності або ціні, але вона забезпечує відчуття людськості.
Опираючись на досвід існуючих колись або створених зараз інтер’єрів, це має бути однозначний крок уперед. Щось обов’язково нове – вигадане або щойно відекспериментоване у просторі, зонуванні, комунікаціях чи технологіях оздоблення. Тобто це такий собі експериментальний майданчик, який починає відлік часу на випробовування з моменту створення. Наприклад, підлога у кафе «Мануфактура» – смерека, поставлена на глянець зверху. П’ять років – політ нормальний. Можна зайти і помацати.
Фрагмент інтер’єру піцерії “Моністо” в селі Поляниця. Фото: Денис Овчар
Або фасад кав’ярні «Говорить Івано-Франківськ» – три роки. Не відвалився. Це допоможе майбутнім творцям, аби вони не «ганяли» синтетичні світові технології.
За останні 15 років з моменту культу білого євроремонту нам разом вдалося вирости. У місті уже безліч (збився з рахунку) нових саме франківських інтер’єрів. Далеко не я один є проповідником натуральності чи новизни. Ціле покоління нових і досвідчених дизайнерів про це говорять і потроху реалізовують. Хтось радикально, хтось з компромісами, але добре виражена тенденція уже є.
Я радий, що є учасником цього захоплюючого процесу росту франківських інтер’єрів.
Ресторан “Хмельницький” (фрагмент інтер’єру), Івано-Франківськ. Фото: Денис Овчар
Перукарня “Фламінго” у фортечній галереї ” Бастіон”. Фото: Денис Овчар
Ресторан”Альпійський ” у “«Reikartz Парк Готель Івано-Франківськ»
Піцерія “Моністо” у селі “Поляниця”. Фото: Денис Овчар
Кафе “Камін”, Івано-Франківськ. Фото: Денис Овчар
