Одним із найбільших свят Польщі є День Конституції. Сейм ухвалив її 3 травня 1791 року – першу в Європі та другу у світі. І хоча невдовзі Річ Посполита зникла з політичної карти світу, поляки нікуди не поділись та продовжували мешкати на її колишніх територіях, до яких належала Галичина. У старому Станиславові вони грали першу скрипку і тому називали вулиці на свій лад. У 1891 році, з нагоди столітнього ювілею Конституції, частину вулиці Заболотівської перейменували на Третього мая.
15 липня 1410 року біля сіл Танненберг і Грюнвальд відбулася битва між об’єднаним польсько-литовським військом та Тевтонським орденом. Союзники, у складі яких були й галичани, перемогли – експансію хрестоносців було зупинено.
Сьогодні знову, як і рік тому, поговоримо про дивну країну Перської затоки – Катар. Там дивне все, особливо для європейців – люди, звичаї, житло, дивне ставлення катарців до всього матеріального. Місцевих небагато й вони переважно працюють (чи відпочивають?) в офісах приватних і державних фірм. На важких роботах задіяні в основному індуси та пакистанці.
Коли почався Євромайдан, ми з чоловіком вийшли на Вічевий у Франківську. Без особливого ентузіазму чи віри у близьке європейське майбутнє. Просто висловити свою позицію. Коли побили студентів – цілий день минув у безнадії. А в подальші дні несміливе і майже підсвідоме бажання їхати до Києва затерли робочі клопоти та особисті обставини. «Ми вже робили революцію у 2004-му, – заспокоювала я власні поривання. – Нехай тепер інші стоять – комусь і працювати треба» – і схвильовано стежила за новинами.
Виявляється, Шуберт був у Станиславові. При чому не просто був, а навіть мешкав у нашому місті. Правда, не композитор Франц Шуберт, а його однофамілець Адольф. Саме його кам’яницю ми бачимо на поштівці, яку випустив краківський видавець Ян Кляйн у 1910 році.
Світ став жорстокішим і романтика зараз не в моді. Її не вистачає на вулицях, на роботі, навіть у родинних стосунках. Можливо, хтось скаже, що на це немає часу. А часу ніколи не вистачатиме, якщо нема бажання. Якщо його нема, життя обмежується зароблянням і витрачанням, зазвичай тупим і шаблонним.
Далеко не кожна кам’яниця Станиславова мала честь бути підписаною на старих поштівках. Але на листівці, яку підприємець Шраєр видав у Відні в 1915 році, читаємо «Станиславів. Вулиця Ґолуховського. Будинок Вайнґартена».
Саме ці слова першими приходять на думку, коли подорожуєш Німеччиною. Розмітка на дорогах, чистота на вулицях, ввічливість перехожих і полиці продуктових магазинів. Усе це можна узагальнити однією фразою – раціональна досконалість. Німці живуть без претензій на зайву пихатість і зверхність. У нас же ці претензії можна побачити практично на кожному кроці.
Не підписання угоди з ЄС, жорстокий розгін «Беркутом» студентського майдану, єврореволюція — цим живе Україна останній тиждень. І щоб усе не виглядало аж так сумно, наш народ креативить. Лозунги, плакати, фотожаби — таки піднімають настрій. Для вас — добірка найзнаковіших.
«Тут шматок не лізе в горло, а ти пишеш про якісь смакоти. Вийди з усіма й поможи державі встати з колін – писака!». Саме це я почув учора на свою адресу на вулиці. Не відповів, бо така дискусія ні до чого б не привела. Якщо людина кидає в бік іншого якісь звинувачення, навіть приблизно не знаючи його життєвих переконань і громадської позиції, то про що дискутувати?
Костел Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії та святих Андрія та Станіслава вважався (і нині є) справжньою окрасою міста. Мало того, він ще й найстаріший храм міста, споруджений ще у 1703 році. Його зводили понад 30 років – спершу Франсуа Корассіні, а потім його наступник Кароль Беное. Цікаво, що, на відміну від традиційного орієнтування храмів уздовж осі схід-захід, латинський костел орієнтували на південь-північ.
У холоднечу недостатньо тепло одягнутися. На те, щоб зігрітися, наш організм витрачає величезну кількість енергії. Ці витрати необхідно раціонально поповнювати за допомогою гарячих харчів.
У старому Станиславові була значна вірменська колонія. Спочатку вірмени мешкали у середмісті – під захистом фортечних стін. Пізніше облюбували Лисецьке передмістя. Початок шляху до Лисця був забрукований каменем з Бистриці-Солотвинської, через що дорогу називали Брукованою. Паралельно вживали назву – Вірменська. Наприкінці ХІХ століття виникла мода перейменовувати вулиці на честь видатних діячів. Брукована / Вірменська отримала назву Казимирівської – на честь польського короля Казимира ІІІ Великого (1310-1370). Саме він загарбав Галичину, а ще заснував Краківський університет.
Куранто для нас звучить настільки ж дивно, як для чилійця – книдлі чи мачанка. Але це тільки в тому разі, якщо він корінний чилієць. А от коли він українського походження, то інша справа. Дивно, як ці люди, що живуть по той бік земної кулі, намагаються зберегти своє коріння, традиції та кулінарне мистецтво прадідів.