От тільки не треба про те, що подорожі за кордон – це дорого і складно. Це кльово – і може бути просто. Якщо є шенген і вільний вікенд, Румунія, точніше прикордонна її частина, Південна Буковина – ідеальний варіант. Карпати у нас спільні, часом цікаво глянути на майже рідні пейзажі під іншим кутом. Головне подалі сховати і забути, де сховав, усі шовіністичні комплекси – знаєте, про «та там одні цигани!» і «та що там дивитись!».
У подорож Південною Буковиною логічно рушати зі столиці Буковини Північної – з Чернівців. Лінія кордону пістрявіє КПП, та деякі з них або закриті, або обслуговують малий прикордонний рух. Тому Порубне-Сірет – саме те. Через цей пункт прямує і останній релікт колись численної армії автобусів, що сполучали Україну та Румунію.
Рейс Чернівці-Сучава-Чернівці відправляється щодня о сьомій ранку з чернівецької автостанції, щоб десь опівдні прибути у кінцеву точку маршруту й вирушити назад о 13-00. Це шлях страждань, машина часу в дев’яності, та лише за розповідями, бо самі ми кордон завжди долали простіше і швидше.
Кілька пропозицій завжди підкаже сайт Blablacar, лише в неділю трафік там скромний. Стандартна такса – 180-200 грн. з пасажира в один бік, буває дешевше. Назад ще простіше: ось сучавський автовокзал, а трохи нижче – ринок. На великій стоянці поруч із ним завжди знайдеться кілька автівок з українськими номерами. Пасажирів за ті самі 200 грн. беруть залюбки. Півтори-дві години – і ви у Чернівцях. Черги на кордоні трапляються вкрай нечасто.
Якщо подорожуєте власним авто або ваш водій теж з туристичної породи, цікавинки почнуться відразу за КПП. У Сіреті не лише найкращі ціни на «Котнарь», румунську хмільну гордість, а й Троїцька церква 1358 року. Далі будуть Петреуці – якщо дозволить час, саме тут ви побачите перший розписний храм зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Коли Сучава лише почнеться, варто не проґавити поворот ліворуч на Драгомірну – один з найбільших і найфотогенічніших буковинських монастирів. 10 км гарною дорогою пролетять швидко, а далі вже монастирські сади, ставки та інші угіддя, за якими оборонна стіна з баштами. Якщо захочеться продовжити маршрут, знайте: у лісі за монастирем ще є дача румунського диктатора Чаушеску. Але такого добра повно і в Делятині – монастирі цікавіші.
Центр Сучави на перший погляд – совково-бетонний набір. Тому потрібен погляд другий, прискіпливий. Екс-столиця Молдови (1374-1565) зберегла чимало старожитностей. Діамант у цій короні – тронна фортеця молдавського господаря і головного героя буковинської історії Штефана Великого. Вона на пагорбі над містом, поруч – музей народної архітектури та побуту. А ще замок був лігвом фальшивомонетників.
Молдавські господарі, починаючи ще зі Штефана Молодого (1517-1527), не гребували викидом на ринок фальшивих грошей – аби підтримати свою економіку, трохи зруйнувавши сусідську, польську. В XVII столітті в Сучаві викарбували 10-12 млн. (!) монет. У Польщі, Україні й Білорусі сучавські підробки становили від 0,4 до 11,2 % загальної грошової маси.
Вхід до решток фортеці платний, з неї відкриваються чудові види. Вишукуйте шпилі дзвіниць: у місті збереглися старовинні церкви, зокрема розписний монастир Йона Сучавського. Він у списку спадщини ЮНЕСКО, діючий – і безкоштовний для відвідувачів.
Сучава варта дня, а от ночувати краще не тут. До гірськолижного курорту Гура Хуморулуй – лише 35 км, з ним добре автобусне та залізничне сполучення. А там, у самісінькому центрі – рожевий гігант, готель Best Western Bukovina: зручні номери, чудові сніданки, вишколений персонал і… не дуже дорого. При бронюванні через сайт Booking.com двомісний номер зі сніданком обійдеться у 24-39 євро, залежно від дати. Так, у приватних апартаментах, котрих тут десятки, буде ще дешевше. Але побалуйте себе: гори просто заглядатимуть у вікна, а сніданок сподобається гарантовано. У сквері поруч з готелем – пам’ятник Ользі Кобилянський. «Гірська орлиця» народилася в Гурі.
Вранці одразу біля дверей готелю можна зупинити маршрутку в Хумор. Вони курсують кожні 20 хвилин. За 2,5 леї вас відвезуть до наступного монастиря. Виходити треба біля сільського цвинтаря. Дорогу до обителі підкаже сувенірний ринок. Обережно: магніти та розписні дерев’яні ложки тут симпатичні, але недешеві. Вхід на територію монастиря платний, як і дозвіл фотографувати (лише зовні, всередині взагалі заборонено). Якщо вже зовсім шкода грошей, то можна зайти у двір нової церкви поруч – звідти старий храм, як на долоні. Але розписний інтер’єр храму ви так не побачите…
До іншого монастиря в околицях Гури Хуморулуй, Воронця, громадський транспорт не ходить. Туди можна прогулятися від міського вокзалу (десь годину пішки), а можна взяти таксі (приблизно 20 лей). Стаття от-от закінчиться, тому дізнатися, чому воронецьку церкву називаєть «Сикстинською капелою Сходу», пропонуємо самим – вже на місці. Гаразд, підкажемо: «Страшний суд» на стіні храму – найвражаюча з усіх фресок усіх розписних монастирів (а їх є кілька десятків).
І ще кілька підказок. Перша: при монастирях часто діють музеї, вхід до них безкоштовний (на відміну від дозволу на фотографування). Друга: у кожному з монастирів у неділю в обід, після служби, накривають столи для гостей обителі. Абсолютно безкоштовно. Бути православним не обов’язково – супом і мамалигою з овечою бринзою нагодують все одно. І останнє: англійська мова на Сучавщині не надто поширена, але посмішка і листок паперу завжди допоможуть порозумітися з місцевими. До туристів тут ставляться з пошаною. Переконайтесь самі, а потім вертайтеся за наступною порцією розписних монастирів. Ми так робимо щороку.
Від редакції щодо рубрики «Читацький путівник»
Тексти й фото до цієї рубрики може подавати будь-хто, незважаючи на фах. Головне – ви пишете про одне закордонне місто або невеликий регіон, в якому вже побували самі. Але це не гарантія, що все буде опубліковано. Бо перша умова – треба написати цікаво, просто, лаконічно, грамотно. Рукописні варіанти не приймаються.
Обсяг тексту – до 6 тис. знаків з пробілами. Фото – обов’язково, краще кілька, щоб був вибір для друкованої версії. Решту найцікавіших ілюстрацій поставимо на сайті.
Як писати? Уявіть собі, що десь на каві друг (кум, подружка, колега) запитує вас: «І як тобі? Що там цікавого, що сподобалось, не сподобалось?». І ви відповідаєте – правдиво, не банально й тільки те, що знаєте точно.
В ідеалі тексти з «Читацького путівника» мають відповідати приблизно на таку анкету:
- Що здивувало найбільше?
- Чим відрізняються тамтешні люди?
- Що варто побачити (пам’ятки, музеї і т. д.), а куди краще не ходити й чому?
- Дороги (якість, розмітка, світлофори, затори і т. д.)
- Де відчути місто (вулиця, річка, певний об’єкт тощо)
- Вартість проживання (тризірковий готель, хостел і т. д.)
- Кухня: кафе-ресторани, меню, страви, ціни, смаки…
- На що варто витратити 50-100 доларів (євро)?
- Що придбати собі або у подарунок близьким?
- Корисні слова, які треба знати.
Звісно, ви не мусите ретельно відповідати на всі запитання, як на іспиті. Крім того, якщо вас особливо вразило щось, чого немає в анкеті, – треба писати. І бажано робити це невимушено, а головне – цікаво.
Матеріали надсилайте на скриньку [email protected] з темою листа «Читацький путівник». За все, що буде опубліковано, редакція платить гонорар – 20 грн. за кожну тисячу знаків і від 20 грн. за кожне опубліковане в газеті фото.
У будь-якому разі жодне звернення не залишиться без відповіді.
Можливо, згодом ми зробимо з цієї рубрики окрему книжку.
Comments are closed.