Уже восени Україну чекають чергові вибори. Обиратимемо голів міст, селищ і сіл, а також депутатів, в тому числі обласних та районних рад. А от за яким законом, ще не відомо. Передвиборчі перегони по суті вже почалися, а над законом ще тільки працюють – у парламенті зареєстровані кілька проектів. Про недоліки та переваги старої системи, а також про небезпеки законотворення на скору руку – у розмові з експертом «Інституту Політичної Освіти» Олександром Солонтаєм.
– Олександре, вибори таки відбудуться 25 жовтня чи ще, можливо, що їх перенесуть?
– Ми повернулися до старої Конституції. Якщо читати її уважно, то місцеві вибори мали б пройти ще восени минулого року. Але враховуючи зміни виборчого календаря і те, що й так виборів було багато, вони мають відбутися цьогоріч. Якщо виходити з політичних міркувань – то місцева влада, вибрана при Януковичі, вже давно вичерпала свій термін придатності, а з юридичних – цього вимагає Конституція. І є ще одне міркування – людям треба випустити пар. Куди їм діти своє бачення того, що відбувається, дати оцінку команді президента, прем’єра, їхнім партнерам по коаліції, опозиції? Найкраща оцінка – це вибори. Тому 25 жовтня вони мають бути. Єдине застереження – це конституційні зміни. Зараз іде мова про те, аби змінити Конституцію у бік кращого місцевого самоврядування. Якби було таке політичне рішення, то вибори можуть посунутися на кілька місяців.
– Чим поганий старий закон?
– Той, що є зараз, це не той закон, який був у 2010 році. Тоді він був проблемний, там навіть не було права на самовисування. Але після Євромайдану його поправили, і вже після цього обрали міську владу в Києві, чимало мерів, і це нормальний діючий закон. Враховуючи, що вибори де-факто почалися, я не прихильник зміни правил, бо виникає враження, що ті, хто має доступ до парламентської коаліції, хочуть переписати правила під себе. Якщо вони це аргументують виконанням передвиборчих обіцянок – як то вибори міських голів у два тури – то не проблема внести ці зміни у чинний закон, але переписувати кардинально… От в одному проекті взагалі читаємо – знову обмежити право громадян подавати кандидатів у місцеві ради, тобто зробити так, щоб, наприклад, в Івано-Франківську міськраду кандидати могли бути тільки від політичних партій. Це порушення права громадян на місцеве самоврядування, і це маніпуляція, яку хочуть застосувати партії, рейтинг яких падає, щоб таким чином загнати відомих активістів під партійний дах. Партії потрібно будувати на ідеологічній основі, а не заганяти всі в проекти під вибори.
– Зараз усі говорять про відкриті списки. Що це дасть?
– Депутати лукавлять. На рівні Верховної Ради відкриті списки не прийняті. Натомість у частині законопроектів передбачені відкриті списки на вибори в обласні ради і великі міста. Хочуть поділити міста на категорії – з більшою та меншою кількістю населення. Це дуже дивно. Думаю, що Рада, деякі депутати хочуть таким чином проекспериментувати, як це спрацює на місцевому рівні, що вкінці взагалі може призвести до дискредитації ідеї відкритих списків на виборах Верховної Ради. Якщо Рада справді за відкриті списки, то має прийняти це правило по всіх рівнях, починаючи з себе.
Але ще має бути різниця між виборами до Верховної й до місцевих рад. Справді, щодо парламентів у всьому світі прийнято, що політичні партії є тими, через які здійснюється державне управління, тому тут логічно лише партійні відкриті списки. Але якщо говорити про місцевий рівень, то запровадження будь-яких видів партійних списків, при яких усувається право громадян вільно подавати свої кандидатури, є нічим іншим, як порушенням права на місцеве самоврядування. Це партійна монополія, яка встановлюється для того, аби зверху вниз контролювати країну.
– Кажуть і про необхідність зменшити кількість депутатів…
– Є в нас така думка – що депутати це зло, тому їх має бути менше. Справді, є такі ради, де треба скоротити. Наприклад, зараз сільських і селищних депутатів 12-18, а досить 4-6. Щодо обласних і районних, то там кількість не можна зменшувати до того, як буде проведена адмінтериторіальна реформа. Бо зараз депкорпус відображає кожну територіальну одиницю, ті цифри, які є, найбільш придатні, аби кожне містечко мало представника. Якщо не провести реформу і скорочувати кількість, можуть бути бездумні диспропорції. Щодо міських рад, то справді буває забагато депутатів, як от в Одеській – 120 депутатів. Але визначати кількість зверху – не правильно. Громада має робити це сама. Раніше, до Януковича, так і було. Але тут ще треба ввести професійну основу, щоб депутати могли отримувати гроші за свою роботу, а громада питати в них за зроблене. Зараз місцеві депутати не мають зарплат. Так, їх багато, але ніхто цьому не надає значення, бо вони безплатні. А безплатний сир – «лише в мишоловці».
– Іде процес об’єднання громад, чи не доцільно провести вибори після його завершення?
– Станом на 25 жовтня кількість громад по всій Україні, які об’єднаються, можна буде перерахувати на пальцях. Зараз нема жодної. Для виборів у великих містах, а також в обласні та райради – це взагалі немає значення, бо по всій країні об’єднаних громад буде кілька, а районні ради наразі ніхто не скасовує. Звертаю увагу, що прийняті закони про об’єднані громади надають кращі бюджетно-податкові права, але не виключають об’єднану громаду з складу району. А потім, у 2016-18 роках, якщо ми говоримо про вибори у сільські й селищні ради, то якщо вони там пройдуть двічі-тричі за наступні 10 років, це буде тільки на краще.
Немає підстав через недороблене об’єднання зупиняти конституційне право громадян оновити місцеву владу. Більше того, ті всі люди, які стояли на Майдані, вони ж не реалізували себе в органах центральної влади. Туди пішли кілька професійних політиків або «зірочок». А решта? Їм треба йти в місцеві ради. Бо не може тягнути Україну в Європу один уряд і парламент, навіть якщо вони ідеальні, а в нас це далеко не так. Інша справа, якби в нас було не добровільне об’єднання громад, а справжня, примусова адміністративно-територіальна реформа, з повною зміною карти громад, меж районів або навіть з їх ліквідацією. Тоді була б інша справа, треба було б її зробити, а потім вже проводити вибори. Але, на жаль, наша влада на комплексну реформу не наважується, тому і права переносити вибори немає.
– На вашу думку, який найоптимістичніший варіант?
– Я б хотів, щоб Верховна Рада врешті злаламала стару традицію і не міняла виборчих правил по ходу гри, тому що це всіх тільки заплутає. Введення відкритих списків, багатомандатних округів, бюлетенів, в яких немає прізвищ, а треба проставляти цифри, все це потребує роз’яснень та навчань.
У нас немає часу на інформаційну роботу. Відкриті списки треба запроваджувати не зараз, на місцевих виборах, а на наступних— парламентських. Показати на прикладі одного бюлетеня, що таке той список, а тоді поступово впровадити цю систему на регіональний, а потім місцевий рівень, не забуваючи, що на місцевому суб’єктами мають бути не тільки партії, але й інші інститути громадянського суспільства. Хочеться побажати депутатам розуму – зробити ту реформу правильно, а не дискредитувати її.
Comments are closed.