Нині, як ніколи, українці світу гуртуються для підтримки своєї Батьківщини у боротьбі проти російських окупантів. Вони готові додатково працювати, відмовитися від чогось менш важливого, аби лише допомогти нашій армії вистояти. Тому більшість закордонних українців прикро дивується марнотратству на рідній землі.
Уродженка села Котиківки Городенківського району Віра Бабчук, яка нині мешкає у Клівленді (штат Огайо, США), наразі перебуває в розпачі.
«Довго думала, чи казати, але все ж таки зважилася. У мене вийшов конфлікт із родиною, – каже жінка. – А причина в тому, що племінниця закінчує Городенківську школу № 1. Це моя похресниця. І їй треба 60 доларів на сценарій випускного балу. Я в шоку від того, що випускники та їхні батьки у такий важкий для держави час хочуть витрачатися на розваги. Ми тут, як можемо, жертвуємо на Україну та її добробут, а вони там збирають по 60 доларів від кожної дитини на сценарій для випускного. А в школі є два класи. Невже в Україні вже всі такі багаті, чи то з людьми щось сталося? Як можна такі гроші витрачати на якийсь сценарій, коли інші вмирають і голодують?».
Віра Бабчук закінчила дяківсько-катехитичний коледж і фінансово-економічний інститут. Нині вона є прес-секретарем греко-католицької церкви Покрови Божої Матері в місті Парма (пригороді Клівленда). Храм, який гуртує українців Америки, нещодавно відсвяткував 40-річчя освячення.
Також пані Віра офіційно працює цілителем і ясновидцем. Каже, цього не соромиться, адже професія – легальна.
«В Америці людина вільна і може займатися тим, що вважає за потрібне, – говорить вона. – Платити податки і бути чесним. Тут є багато духовних учителів, цілителів, ясновидців, які служать державі. Пропалих на Майдані воїнів і донині шукаю, до мене звертаються багато людей з України. У лікарні міста Клівленда є поранені із зони АТО, я з ними також працюю. Наш священик сам мене просив про це».
Ще на початку цього року Віра Бабчук звернулася до всіх небайдужих із закликом приєднатися до збору коштів на потреби Євромайдану. Відтоді вони регулярно проводять благодійні концерти, печуть пиріжки, готують і продають українські страви. Виручені кошти передають на потреби українських бійців у зоні АТО.
«Мені пишуть військові, для яких важлива кожна копійка, – каже Віра Бабчук. – А це за сценарій – ніби фільм знімати будуть – беруть купу грошей. Діти не можуть бути «білими воронами», бояться скаржитися. От і витрачаються. Плакати хочеться від такої тупості й черствості нашої Городенки».
Пані Віра разом із чоловіком Мироном регулярно передають гроші на потреби української армії. На черзі – подарунки військовим на Миколая. З новорічними знижками придбали товари, вже передали бійцям. Минулого вівторка надіслали до Городенки гроші, щоб волонтери могли відвезти підмогу в зону АТО. Але такою доброчинністю в Америці нікого не здивуєш, бо кожен звик робити посильні внески.
«Моя подруга взяла кредит у банку і закупила для бійців спеціальні окуляри, рукавиці, інші речі, – додає Віра Бабчук. – А чоловік відвозить. Одна її зарплата йде на пальне. Я про це розповідаю, а мене вдома не розуміють. Патріотизм має бути понад усе, бо ніхто не знає, що витворить москаль до літа. Мають насамперед осягнути це вчителі, які є прикладом для наслідування. А сценарій в інтернеті можна самим знайти, щось своє додумати – вийшло б чудово. Ми тут часто організовуємо свята, наші, українські, і всі сценарії робимо самі».
А в Городенці ще на початку навчального року батьківські комітети засідають, щоб вирішити, як найдостойніше відсвяткувати зі своїми дітьми завершення навчання. Поруч із підготовкою до ЗНО з неодмінним репетиторством одразу з кількох предметів, випускники ще й вивчають ролі, записують фонограми. Навчальні заклади щороку наче змагаються, хто крутіше організує театралізоване шоу. Районний палац культури на дні випускних балів перетворюється на концертний майданчик. Парад випускних нарядів вчорашніх школярів та їхніх батьків, помпезне нагородження численними грамотами за реальні й не дуже успіхи – від грамот за перемоги на предметних олімпіадах до відзнак за садіння клумб. На сцену вибігають цілі гурти охочих привітати випускника, дарують не лише квіти та іграшки, а й золоті речі. І все це – під пильним оком фото- і відеооператорів.
Після вручення атестатів про середню освіту офіційну частину свята закривають. А далі починається шоу. Подивитися на нього збираються повні зали глядачів.
Директор Городенківської школи № 2 Віктор Сливчук каже, що за оренду залу районний палац культури бере немалі гроші. Плюс за освітлення, яке забезпечує приватна фірма.
«Я 17 років був заступником директора з виховної роботи, не раз порушував питання щодо плати за оренду залу, скаржився райдержадміністрації, – обурюється він. – Там казали, що батьки витрачаються на ресторани, то можуть і зал оплатити. А це ж комунальний заклад! У нашій школі за сценарій випускного грошей не збирають. Як можемо, так і готуємося. Маємо 24 випускників, то проведемо свято у своєму актовому залі».
Директор Городенківської школи № 1 Іван Антошко стверджує, що навчальний заклад лише забезпечує урочисте вручення атестатів зрілості.
«Все інше – ініціатива батьків, – говорить Антошко. – Ні з кого примусово гроші не збирають. Щороку є випускники, які не беруть участі в останньому шкільному балі. Мабуть, фінансовий чинник – не остання причина. Але якщо діти хочуть записувати фонограми чи готувати танцювальні номери, вони шукають спеціалістів і платять їм».
За словами директора, педагоги та учні школи № 1 проводять чимало благодійних акцій на підтримку наших бійців. Під час останньої такої – «Тижня толерантності» зібрали 2,5 тисячі гривень і передали на операцію пораненому в зоні АТО Івану Максимчуку.
