Надія Шегда З 6 по 9 листопада в Івано-Франківську гостював Київський академічний театр оперети, якому в цьому році виповнилось, як і нашому обласному музично-драматичному, 70.
Надія Шегда Слухала рок, а співає оперу… не часто таке зустрінеш…Дитинство за кулісами — під час концертів відомого музиканта, а для Ірини Житинської — батька, Тараса Житинського, виховання на рок-музиці, навчання по класу скрипки. Далі — вокальне віділення Київської Академії музики ім. П.?Чайковського, участь у багатьох концертах та фестивалях в Україні та за її межами, дипломи лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів («Нові імена України», «Мистецтво ХХІ століття», «Конкурс молодих співаків ім. А.?Солов’яненка») — ось такий, здавалось би, нецілеспрямований до оперного п’єдесталу шлях вивів Ірину саме на оперну сцену. Хоча, як зізналася дівчина, вона мріяла бути поп-зіркою. Та згодом доля повела її іншим шляхом.
Іван Бондарев В попередніх статтях на тему івано-франківських пам’ятників, ми вже дали їх історію часів Польщі та Австро-Угорщини. Сьогодні — про пам’ятники радянських часів.
Надія Шегда Їх хочеться слухати, на них цікаво дивитися. Зріла концептуальна лірика, справжній андеґраунд. Колоритне звучання, та й, зрештою, історичний образ, що так чи інак, а все ж переосмислений. А переосмислення певного образу історії, як знаємо, рівнозначне її творенню. Щоби творити осмислюючи, за плечима треба щось мати, чи не так? Що? Де? І як?В ексклюзивному інтерв’ю для читачів газети «Репортер» лідер музичного гурту «Пропала Грамота» з Кам’янця-Подільського Павло Нечитайло поділився роздумами про укрсучшоу-біз і поєднання в ньому різних сучасних та й не дуже течій; розповів про авторський жанр — ПОДІЛЬСЬКИЙ ФУНДАМЕНТАЛ, який поєднує елементи фольку, фанку, року, хопу, афробіту; про те ЯК впродовж десяти років «Пропала грамота» не змогла зійти з дистанції; про те, чи вдається йому протистояти тій деструкції, яка закладена у його прізвищі, і все ж бути обізнаним з літературою та історією, і навіть про геть особисте й те, що «не для всіх» — «божественну наречену», яка полонила козацьке серце сучасного Нечитайла.
Надія Шегда Справжність, а найголовніше відвертість — це те, що нам конче потрібно. А якщо й з гумором і по?українськи, то це те, що неодмінно матиме попит, тим паче, коли йдеться про українську пісню, під яку можна потанцювати, разом із музикантами поспівати, гайнувши у доволі?таки спресовану в часі півторагодинну подорож і «горою крутою», і пошуками вчительки у мікрорайоні дитинства, і зустрітися з «Оленями», і навіть з улюбленим «Сосюрою». Усе це було 26 жовтня в Івано-Франківську у коктейль-клубі «Кіліманджаро».
Роман Фабрика Не один раз за тривалу працю в репортерстві довелося чути, а в останні роки й читати про галицьких караїмів, про цей зникаючий етнос в Галичі. І не тільки. Бо наскільки мені відомо — караїми ще проживають у Литві, в Криму. Звідки і коли появилися-поселилися вони у Галичі?
Наш кор. У п’ятницю,17 жовтня, режисер, шеф-редактор журналу «Український тиждень», Юрій Макаров у кінотеатрі «Люм’єр» демонстрував власноруч відібрані короткометражні фільми. Презентація відбулася у рамках промо-туру журналу «Український тиждень».
Надія Шегда Перший в Україні будинок художника був зведений в Івано-Франківську різьбярем з Косівщини Миколою Кіщуком. Такого будинку, який був спроектований спеціально для художників, не було тоді ще навіть у Києві. Згідно з прийнятим рішенням на засіданні Союзу художників СРСР були виділені кошти — і будівля була здана в експлуатацію. Частина приміщень — творчі майстерні, інша частина — виробничі. Сьогодні деякі з них (зрозуміло з яких причин) здаються в оренду. Проте нині, як і тоді, оселя спілчан (а їх зараз 84) знаходиться за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 53.
Надія Шегда Минуле залишається у спогадах, допоки люди живі. А щоби діти, онуки і правнуки могли дізнатися, якими були їхні діди, побачити хоча б окрайчик своєї батьківщини у минулому, то у мандрівку їх повести може хіба що збережена картина чи листівка. Є люди, які збирають старовинні листівки і таким чином забезпечують нерозривну єдність поколінь.
Євгенія Ступ`як Таня Малярчук — молода українська письменниця, народжена в Івано-Франківську, авторка чотирьох книг прози «Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи», «Згори вниз», «Як я стала святою» та «Говорити». Про себе як письменника, плани на майбутнє, про страхи і святості, про кітч і психотропні речовини Таня Малярчук розповіла в інтерв’ю «Репортеру».
Євгенія Ступ`як За останні декілька років в Україні здійснено майже 3000 розкрадань різного роду цінностей, які належать до категорії культурної спадщини. Цей бізнес є одним з найприбутковіших у світі, а оскільки в нашій державі немає єдиного реєстру музейних фондів, тобто невідомо, скільки і де знаходиться реальних державних цінностей на мільярди доларів, у музеях немає сигналізації або вона вже давно застаріла, що, по суті, одне і теж, а у держави немає грошей на збереження і охорону культурної спадщини, то маємо те, що маємо. За роки незалежності в Україні викрали картину Караваджо «Взяття Христа під варту», полотно Іллі Рєпіна «Український пейзаж», шаблю Богдана Хмельницького, подаровану йому польським королем, прижиттєве видання книги Миколи Коперника «Про обертання небесних сфер», роботи Марії Примаченко і Тетяни Яблонської. А маленькі сільські і районні музеї грабують майже щодня. Не обійшлося без втрати цінного експонату й у Івано-Франківському краєзнавчому музеї — у травні цього року звідти зникла бронзова статуетка 12 століття у вигляді знаку зодіака «Водолій».
Наш кор. Івано-Франківськ тепер може хизуватися тим, що має портрет свого засновника — Андрія Потоцького. 15 жовтня в арт?кафе «Хрущ на Вежі» місцева благодійна громадська культурологічна фундація «Цинамоновий Хрущ» провела презентацію творчої копії портрету засновника Станиславова, оригінал якого знаходиться в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.
Надія Шегда Така маленька «Химера», а стільки люду! У п’ятницю, 10 жовтня, вона вмістила усіх, а всіх було близько двохсот. Серед справді зацікавлених і тих, хто, безперечно, є шанувальником кіно, навіть якщо йдеться про аматорське, були ті, хто прийшов подивитися на себе, на своє кіно, а також ті, хто з часом обов’язково зніматиме сам. Чому так? Бо справді тих, кого фестиваль короткометражного відео «КУБ» надихнув взяти до рук камеру, а, можливо, й стати учасником цього фесту наступного року, виявилось чимало, що, погодьтеся, неабиякий результат. Тож, словами арт-директора «Химери» Анатолія Звіжинського, — «фестиваль приречений на продовження». А поки… дещо про перший.
Тетяна Соболик Ця тема почала назрівати під час відвідування Львівського форуму, в програмі якого був запланований круглий стіл на тему «Чому жовта преса не пише про нових бойфрендів українських письменниць?». Нам вдалося його відвідати дещо випадково. Але воно виявилося на краще, бо ж не щодня вдається побачити, як люди погоджуються на крайнощі, аби досягти свого. І спостерігати, що ті крайнощі іноді виглядають просто жалюгідно.Тут ми мали можливість спостерігати таких письменників, як Отар Довженко, Артем та Олена Захарченки, Ілля Стронговський, Дмитро Лазуткін, Яна Дубинянська, Олег Коцарев, Костянтин Родик та Славомір Схути (гість з Польщі). Видавалося, що вони говорять про найважливіше для них: чому жовта преса не пише про те, з ким вони сплять? Отакої. Як виявилося, для нас, журналістів, це б мало бути цікавою темою. І чого б це — важко сказати.
Н. Ш. Якщо ви чуєте авторський текст, який звучить з уст того, хто його написав, і вам знову й знову хочеться його слухати, то це значить, що творіння автора (навіть якщо до цього моменту ви його не читали), вас зацікавило. Адже той взаємозв’язок, який зароджується між читачем і автором під час спілкування емоціо-раціо, як правило, переростає у тривалі мандри сторінками цієї, а згодом й інших книг письменника. Так сталося й цього разу.