На топографічних мапах Івано-Франківська, південніше вулиці Національної Гвардії, поз-начено великий стадіон, який за розмірами на карті мало чим поступається головній спортивній арені міста – стадіонові «Рух». Утім, той стадіон якийсь трохи дивний…

Один із перших багатоквартирних житлових будинків, які в народі охрестили «хрущовками», спорудили у 1960 році по вулиці Московській (тепер Бельведерська), 47. Будували його на замовлення обласного управління внутрішніх справ для працівників правоохоронних органів. І ось настав урочистий день. Після промови генерала щасливим міліціонерам видали ключі, й вони рушили по квартирах обмивати нове житло.

На початку 1930-х років до Станиславова прибув новий пробощ колегіального костелу о. Євгеній Базяк. Він почав наносити приватні візити парафіянам, аби поближче познайомитись із паствою.

У Станиславові початку ХІХ століття вночі було темно як… самі знаєте де. Місцева влада порахувала, що дешевше тримати одного нічного сторожа, ніж освітлювати ціле місто. І той сторож Войцех ходив після десятої та занудно кричав: «Гасіть світло! Гасіть світло!». В його обов’язки входила і профілактика пожеж. Тому пізніше він навіть співав пісеньку про те, що свічка, яку залишили без догляду, може стати причиною загоряння.

Станиславів є досить старим містом і тому, як кожне порядне старе місто, мусить мати свої легенди. І він їх має! Просто тривалий час дослідників більше цікавила міфологічна спадщина Праги, Кракова, Львова чи Кам’янця-Подільського. Але й Станиславову є що розповісти як постійним мешканцям, так і туристам.

Червона Армія штурмувала Станіслав двічі. Перша, березнева, спроба закінчилася невдачею: втратили 20 танків, десятки солдат і відступили. Але 27 липня 1944 року німців таки вибили. Тоді місто обійшлося червоноармійцям у 167 життів.

Довший час єдиним засобом спілкування людей на великих відстанях була пошта. Щоправда, цей вид зв’язку мав недоліки. По-перше, то було дорого. По-друге, доставка повідомлень займала багато часу, і нерідко на момент вручення листа інформація втрачала сенс. По-третє, інколи листи просто не доходили.

Минулого тижня видавництво «Лілея-НВ» розпочало випуск серії поштівок «Станиславів». Вона складатиметься з репродукцій австрійських листівок кінця ХІХ – початку ХХ століть. Ініціатором випуску став відомий у Франківську колекціонер Зеновій Жеребецький.

Найдавніша івано-франківська діюча аптека розташована по вул. Василіянок, 3. Її історія починається з 1904 року, коли магістр фармації Гундерман на розі вулиць Скарги і Заболотівської відкрив власний фармацевтичний заклад. У Станиславові ця аптека була четвертою. Вона мала власну назву.

До 1941 року більшість населення Станиславова становили євреї. В їхніх руках була зосереджена майже вся міська торгівля і дрібний бізнес. Вони володіли 75 % міської забудови. Синагог у Станиславові також вистачало – близько тридцяти. Найстарша з них розташовувалась у західній частині теперішнього скверу Міцкевича. Ця синагога відома своєю рабинською династією, представники якої понад 100 років проповідували в її стінах.

Сьогодні центр Івано-Франківська прикрашають три храми. Раніше всі вони були костелами: римо‑католицьким колегіальним, єзуїтським і вірменським. Проте мало хто знає про існування в нашому місті ще однієї сакральної споруди – костелу тринітаріів.

У СРСР існувала досить продумана система нагород. Ордени та медалі давали багатьом – людям, колгоспам, військовим частинам і навіть газетам. Не залишилась осторонь цього процесу й Івано-Франківщина. «За успіхи, здобуті трудящими області у господарському і культурному будівництві» 29 серпня 1967 року область отримала урядову нагороду.

У королівській Польщі місто відрізнялось від села тим, що мало магдебурзьке право, магістрат і ратушу. Проте був ще один елемент, який належав лише містам. Мова – про герб. Лише сам король своїм привілеєм міг надати місту геральдичний символ. Зображення герба було невід’ємним атрибутом печатки магістрату, звідки й пішов вираз – гербова печатка.

Німецька влада Станиславова 23 лютого 1943 року доповіла губернатору Галичини групен-фюреру СС Отто Вехтеру, що місто оголошено «юден фрай», тобто вільним від євреїв. Формально це означало, що місцеве гетто ліквідоване

28 листопада 2000 року – початок “касетного скандалу” в Україні: оприлюднено записи розмов стосовно вбивства Георгія Ґонґадзе.