Чомусь батьківщиною усілякої чортівщини (вибачте за риму), вважається Трансільванія. Там і граф Дракула мешкає, і менш відома інфернальна гидота. Але Станиславів нічим не поступається північно-західним задвіркам Румунії. Так, історик Венедикт Площанський дає яскраву картину, що творилося в місті у 1868 році.
«Віра в появу злих духів була тут всезагальною, і поділяли їх на чистих – з якими можна було розмовляти, і нечистих – до яких не годилось взивати. Вночі, при зачинених дверях, вони з’являлись у будинках і своїм стогоном будили мешканців. Домочадці, які прокинулися, кричали:
– Всілякий дух хвалить Господа!
– Я його хвалю, – відповідав дух.
– А чого душа потребує?
– Служби Божої або милостині!
– Тоді залиши якійсь знак!
І незабаром всі дивувалися випаленим у столі двом пальцям.
Ввечері знову літали дитячі душі померлих без святого хрещення і сумним голосом благали: «Хрещення! Хрещення!». Тоді треба було відчинити вікно і сказати: «Якщо ти хлопчик, даю тобі ім’я Йосиф, якщо дівчинка, то – Марія, і хрещу тебе ім’ям Отця, Сина і святого Духа».
Коли щось під вікном або на вулиці стогнало чи плакало, не варто було на це відгукуватись. Або якщо за день пес, кіт або людина показалися, а потім десь щезли, то належало перехреститись і не шукати його, і не кликати, бо це могло привернути нещастя.
Часто бували тут ворожки, циганки і кабальниці. О дияволах була тут сильна віра, що вони у кожному домі якусь капость роблять.
Також вірили, що на Івана Купала цвіте папороть, а хто ту квітку знайде – стане невидимим».
Ось так. А ви кажете Трансільванія, Трансільванія…
 |
