Володимир Єшкілєв У мудрого Борхеса є притча про народ, що був вигнаний з власної землі, виштовхнутий до іншої сторони дзеркала. Вигнанці перетворилися на відображення імператора — свого завойовника. Але з часом у Задзеркаллі вони зазнали змін (мутацій?) і повернулися назад непереможними. Може, теперішні «сенси світу» зовсім не збираються у віртуал на ПМЖ. Може, Всесвіт хоче лише полікувати себе, відпочити від безупинної еволюції? Відпочити у в сквериках цифрових санаторіїв, куди не досягають найвищі із кризових хвиль. А потім тріумфально повернутися «до себе», вичавлюючи змертвіння матерії з просторів зніяковілих галактик.

Володимир Єшкілєв Наближення весни завжди відроджувало надії. Ці одномірні сподівальницькі відчуття, як відомо, не мають під собою жодної філософської підстави. Вони просто виникають з правічної інстинктивної радості, успадкованої від волохатих предків: зима закінчується, день довшає, ранковий вихід з житлового лігва скоро перестане загрожувати застудою і кліматичним неврозом. Невдовзі полегшає одяг, і всі стрибки вітру зі стихії і спротиву перетворяться на пригоду і гру.

Володимир Єшкілєв Опорні контури тих соціально-економічних процесів, що відбуваються в Україні і світі, найчіткіше визначаються через добре забуту марксятину. Як тільки перестаєш зважати на термінологічну лабуду теперішніх напівграмотних «прогресивних» економістів та офіційних аналітиків, як тільки повертаєшся до класичної класової політекономії Маркса, все прояснюється, і крізь лабіринти словоблудних теорій проступають справжні мотивації правлячих еліт і глибинні причини поточних подій.

Володимир Єшкілєв Суспільство за останні роки розслабило м’язи. Його репресивні апарати охляли, найкращі лягаві розбіглися закордонами та охоронними агентствами. Кілька ментів ще зберегли корисну технічну звичку вибивання-витискання показів, але навіть колеги сприймають їх неоднозначно. Суспільству добре жилося ці останні роки. Воно переважно не зобов’язувало меншу частину співгромадян системно плющити більшу час­тину. Для цього не було сильних мотивацій. Верхам добре кралося, низам легко пилося, між верхами і низами, як гімну в ополонці, жваво плавалося «середньому класові». Кредитний дощ з глобальної фінансової хмари щедро зрошував тутешню паразитарну людність, яка мріяла про дорогі автівки і сито підсміювалася зі своїх лідерів?долбогрьобів.

Володимир Єшкілєв У різноманітних частинах світу зменшується кількість впорядкованого. Перебіг світової системності швидко втрачає впевнені контури «епохи» і стає звичайнісіньким межичассям.

Володимир Єшкілєв Пам’ятаю, роки чотири тому в середовищі, яке здалеку нагадувало інтелектуальне, були надзвичайно модними теревені про зростання в Україні громадянського суспільства. Мовляв, чи то від вологості, чи то від надмірного споживання наколотих апельсинів, сіра невиразна вітчизняна біомаса кучмівської доби почала невпинно свідомішати, набувати європейських контурів і дивитися в світ через канал чесних новин. Журналісти і гуманітарії тільки що не пісяли від радості, обговорюючи та коментуючи ці епохальні зрушення. Кожного дня вони знаходили нові й новітніші ознаки громадянського дорослішання колишніх жлобів і совків.

Володимир Єшкілєв Таємні комбінації вибудовуються роками, десятиліттями, а іноді й століттями. Вони живуть своїм окремим, прихованим від цікавих очей життям, приносячи своїм авторам, спів­авторам та виконавцям непримітні прибутки, ненав’язливі бонуси і неафішовану могутність. В надійних сейфах мирно спочивають документи, небезпечніші за водневу бомбу, з банка в банк перетікають фінансові потічки, а в далеких країнах, за високими парканами дорогих вілл, доживають вік отці таємних комбінацій, тихі генії залаштункової математики. Там вони розводять павичів, приймають красивих дівчат і колекціонують антикварну зброю.

Записав Володимир Єшкілєв 4 березня 201… рокуСьогодні в нашій родині річниця. Минуло рівно рік, як тата звільнили з роботи і півроку, як нам відключили світло. На річницю мамо приготували смачні котлетки з котика Мурчика. Тато казали, що котику зовсім-зовсім не було боляче і що якби не ми з нього зробили котлетки, то зробили б сусіди Коля і Валя, які давно на нього облизуються. А це, казали тато, не було би правильним, бо котлетки з українських котиків мають їсти українці.

Володимир Єшкілєв Кажани дочекалися першими. Президент спрямував до Верховної Ради невідкладний та першочерговий законопроект на захист кажанів. Мудрість і далекоглядність Гаранта знов вразили усіх «маленьких українців», немов грім з ясного неба. Адже тільки така небуденна країна, де кажани надійно захищені нормативними актами державної ваги, може успішно долати кризу. В Еквадорі та Ісландії з цим протупили і ось вам тяжкі наслідки: дві країни у дефолті по самі кокарди. Плачуть в них там, ридма ридають і здають своє барахло під нагляд тих менед­жерів?інтернаціоналістів, які й продавали їм свою гівноколу за ціною вистояного коньяка.

Володимир Єшкілєв Мандат довіри дає політикумові масова свідомість. А з масовою свідомістю у нас завжди якісь проблеми. Вона у нас невстигаюча. Тобто повільномисляча. Якась ліва (в сенсі — дурна) думка опановує її на довгі роки і десятиліття. Епохи змінюються, а масова свідомість все ще пережовує-перетравлює зогнилі позавчорашні істини. От, скажімо, масова свідомість затялася на гаслі «Бандитам — тюрми!» Й замість того, щоби піти до Франківської міської ратуші і подивитися на меморіальну дошку, присвячену бандитові Баюракові, масова свідомість поперлася, сарака, на помаранчеві майдани викрикувати вищеозначене гасло. Що з того вийшло? Поміняли донецьких пацанів на закарпатських. А якби згадала та свідомість-двієчниця, що в історичній пам’яті народів усі бандюки за два століття перетворюються на народних месників, довбушів, сидів і робінів гудів, то не наробила би купи гів…, перепрошую, революційності.

Володимир Єшкілєв Ще Урс Брюггер запропонував вважати ринок специфічною формою життя, яке має свою «жестову поверхню», свій спосіб обміну речовин — товарів, еквівалентів, змістів, форм та інформативних маніфестацій. Як і кожна складна форма життя, ринок породжує свої відчужені від простої необхідності форми: свою філософію, свої шляхи мрій і своє мистецтво.

Володимир Єшкілєв Тіні минулого знову виникають на обрії. В Японії роблять комікс за «Капіталом» Маркса. Економісти сперечаються щодо ефективності антикризових заходів Рузвельта у тридцятих і Тетчер у сімдесят дев’ятому. Історія, клята запліснявіла історія знов вповзає у тепле живе сьогодення. Заповзає не для того, щоби вчити нас.

Володимир Єшкілєв Навіть якщо епоха закінчується, породжені нею ілюзії ще деякий час залишаються живими. Епоха, яка почалася у 1989 році, закінчилася у 2008. Ми вийшли з порталу Ліберальної паузи, але ще не увійшли до порталу Китайської ери. Ми — між порталами. Але це зовсім не означає, що широкі маси споживачів це усвідомили. Навпаки: перед своєю смертю міфи Ліберальної паузи твердішають. Похмільні вуста порохнявих пророків ще мурмочуть: «Демократія… Права людини… Глобалізація…» Але тепер це лише колискові для юних провінційних гуманітаріїв, які — забігавшись етнофестами і тренінгами — ще не зрозуміли істини нових часів: ракети середньої дальності знову стають актуальнішими за писання Левінаса і Попера.

Володимир Єшкілєв Намалювавши чотири тисячі років тому чорно-біле коло «інь-ян», китайці остаточно довели племенам і народам, що світ має не тільки темну сторону, але й світлу. Бувають такі дні, коли приємні події і ситуації просто сипляться тобі на голову. Скажімо, зранку йдеш вулицею і бачиш розгублені обличчя знаних дебілів, які ніяк не можуть второпати, яку валюту і коли продавати. І на серці стає радісно, а слово «криза» вже не лякає, а, навпаки, облизує твою уяву, ніби таке мале пухнасте кошенятко.

Володимир Єшкілєв Нарешті абсурд і хаос у політиці досягли того рівня, коли смер­дюча помийна яма, яку називають «українською політикою», почала виробляти з себе естетику. Так смітники виробляють метан. Ця естетика вже не «ужиткова», а повністю самодостатня. Цю шустерню вже можна дивитися, не пам’ятаючи, що групи клоунів у телевізорі за сумісництвом прав­лять бурячково?гімнячковою республікою, розташованою між Юропським парком і барлогом веселих ведмедиків Дімки і Вовки. Це, між іншим, вже й не важливо, ота уся географія. Клоуни вже не дратують, не лякають, не напружують. Лише розважають.