Володимир Єшкілєв Мандат довіри дає політикумові масова свідомість. А з масовою свідомістю у нас завжди якісь проблеми. Вона у нас невстигаюча. Тобто повільномисляча. Якась ліва (в сенсі — дурна) думка опановує її на довгі роки і десятиліття. Епохи змінюються, а масова свідомість все ще пережовує-перетравлює зогнилі позавчорашні істини. От, скажімо, масова свідомість затялася на гаслі «Бандитам — тюрми!» Й замість того, щоби піти до Франківської міської ратуші і подивитися на меморіальну дошку, присвячену бандитові Баюракові, масова свідомість поперлася, сарака, на помаранчеві майдани викрикувати вищеозначене гасло. Що з того вийшло? Поміняли донецьких пацанів на закарпатських. А якби згадала та свідомість-двієчниця, що в історичній пам’яті народів усі бандюки за два століття перетворюються на народних месників, довбушів, сидів і робінів гудів, то не наробила би купи гів…, перепрошую, революційності.
Ще смішніше виглядає масова свідомість за кризової доби. Перша ліва думка, що заскакує до надр тої свідомості, має запитальну спрямованість: «Хто ту кризу зробив?» Та думка крутиться в народній свідомості, перевертається ліво?правими боками, аж — гульк-бульк! — виплива підказана самодіяльними хвілософами не менш ліва відповідь: жидомасони! Вони все кляті то зробили! Підірвали Доу з Джонсом і, відступаючи з мішком грошей до своєї Жидомасонії, дорогою ще й вкрали останню курку в баби Одарки! В тої збідованої баби, котра так чекала, шо Юля дасть їй тищу гривень, і ні фіґа не дочекалася. Дивилася, дивилася та баба Одарка в корейський телевізор, як Ющенко виступає про самодостатність нації, а потім вийшла надвір, і — йой!!! Її рідної, жирної, самодостатньої та яйценосної курки Рябки, яка так приємно квохкала, нема! Вкрали! Ритуально заклали нещасну Рябку на своїх масонських вівтарях! А потім засмажили й зжерли! І довго цямкали від задоволення своїми масонськими пащами!
Але невтомні самодіяльні хвілософи на тому не зупиняються. Вони й далі шукають джерела кризи. Вони слухають великого економіста П., якому вже уп’яте вдається забрати з-під носа «маленького українця» миску з ріпкою, а потім роблять висновок, зрозумілий масовій свідомості: «То все від того, що олігархічні банки провадили егоїстичну політику!» Якби ще великий економіст П. пояснив їм, що банки — це зовсім не благодійні організації і створені вони саме для того, щоби егоїстично заробляти бабло. Це їхнє життєве призначення і ні з ким ділитися баблом вони не будуть. Які б там заклики не лунали у корейських телевізорах. Тому ніхто ніяких грошей не отримає, тим більше, що деякі інтернет?сайти натякають на ще одну сумну обставину: мовляв, наші великі економісти загнали валютний запас України на депозити великих західних банків, де він успішно випарувався під час банківських крахів у вересні-жовтні. Так воно чи не так, достеменно невідомо, але щось на те схоже. Інакше, нащо було так терміново хапати кредит МВФ? І чому той кредит нам так легко дали? Знала собака, чиє м’ясо з’їла?
На тлі руйнування міфів мандат довіри поступово перетворюється на «манду довіри», яка, на відміну від мандату, є річчю малоконвертованою. Себто, з тої «манди» можна показувати усім дульку, але квасити на ній гроші практично неможливо. Тому в політиків тепер істерика. Вони й раніше не відзначалися спроможністю множити два на два, а тепер плутають все. Політична пані в прямому ефірі плутає облікову ставку з кредитною, Карасьов плутає Ющенка з Де Голлем, а сам Ющенко плутає трибуну з амвоном. Посеред плутанини залишається маленький українець з великим невиплаченим кредитом і мандою довіри замість надії на майбутнє.
