Володимир Єшкілєв Маат в єгипетському пантеоні — богиня істини та впорядкованості — вважалася дружиною бога мудрості і таємного знання Тота й дочкою верховного сонячного божества Ра. Зображувалася жінкою, що сидить на землі з притисненими до тіла колінами. Символ Маат — страусяче перо. В зображеннях богині воно кріпиться до голови, в зображеннях Суду Озіріса у Книзі мертвих — лежить на вазі, якою боги?судді зважують душу померлого. Якщо душа не в рівновазі з пером Маат, її з’їдає потвора Амт (Амемті).  

Володимир Єшкілєв 29 вересня 1937 року, на шляху із Дубліна до Гавру, незалежний мислитель Антонен Жозеф Марія Арто влаштував бійку з механіком пасажирського судна. Він підозрював, що той злочинно допомагав Далай Ламі спрямовувати на Арто руйнівну енергію калачакри з далеких плато Тибету. Поліція не прийняла до розробки версію філософа і режисера мес’є Антонена, і він на довгі дев’ять років потрапив до веселої хати в Родезі. Це сталося через місяць після виходу друком знаменитої книги Арто «Нові відвертості буття».

Володимир Єшкілєв З вогнем трапилася та ж історія, що й з вовками. У давні часи вовки були грізними ворогами наших предків. А тепер ми граємося з білими і пухнастими кімнатними нащадками хижих «лісових баронів». Вогонь також за давніх часів лякав печерну людність. Адже у палео- та неолітичних лісових пожежах іноді гинули цілі племена. Але тепер вогонь тішить нас, потріскуючи у коминах. Для остаточного символічного підкорення вогняної стихії люди створили особливу культуру паління, де масштаби пекучої плазми зменшено до крихітного згущення жару на кінці сигари або папіроси.

Володимир Єшкілєв Існує давня міська легенда. Така давня, як сам спосіб селитися у містах. Легенда оповідає про будинок, який з’являється і щезає. Хтось може бачити його і торкатися його мурів, а комусь це заборонено законами місця (законами міста?). Дехто чує співи, що лунають з будинку, інші бачать тіні і силуети за його фіранками. Декому щастить увійти до нього. Рідше вдається з нього вийти (вибігти, виповзти, вистрибнути з несамовитим криком). Він ховається у замаскованій магією щілині між двома спорудами у романі міс Роулінґ або існує як невидимий поверх у романі Лук’яненка. Він червоний у «Приреченому Місті» Стругацьких, жовтий у видінні пророчиці Амбари і темно?сірий у «Провулках Естевії» Картената. В ньому, як у звичайних будинках, є килими, шафи, кімнати і коридори. Є навіть домашні тварини. А також там є схованки із прадавніми таємницями простору і часу. Котрі у звичайних будинках, погодьмось, зустрічаються не так вже й часто.

Володимир Єшкілєв В американських фільмах жахів майже завжди виникає така ситуація, коли головні герої, доведені до відчаю привидом, монстром або ж кримінальною вихователькою дітей (одночасно — мстителькою), починають шукати: звідки ж вилізло те небезпечне «щось», котре так псує їм життя. Головні герої після довгих поневірянь врешті-решт знаходять адресу батьків привида (монстра, виховательки) і відправляються робити «польові дослідження» на малій батьківщині зла.

Володимир Єшкілєв Місце дії — столиця Халіфата, Багдад. Світове Місто. Час дії — похмура епоха Ал-Му’тадида бі-л-Лаха, Повелителя Правовірних у 893?902 роках. Ал-Му’тадид залишився у спогадах сучасників садистом, патологічно скупим стариганом, любителем дівчат?слов’янок зі світлим волоссям та будівничим палаців з високими білими стрілистими порталами. Хоча, насправді, в день смерті йому було лише сорок, а наймане військо Повелителя за його доби не відало жодної незадоволеної потреби. 

Володимир Єшкілєв Всі знають, що лохи існують. Всі погоджуються з тим, що лохів багато. Всі переконані у тому, що лохів розводять. Не як кроликів, а власне «як лохів». Й дуже обмежена кількість втаємничених володіє ефективними технологіями створення щирого доброякісного вітчизняного лоха як масового продукту. Цих втаємничених я називаю лохоробами.

Володимир Єшкілєв В системі магічних арканів Таро немає карти «Щастя». Можливо, в первісній єгипетській системі така карта була, але до нас вона не дійшла. Можливо, вона загубилася десь між Десятою картою — «Колесом фортуни» і Одинадцятою «Силою». Або її загубили. За допомогою всюдисущих антищасних сил Зла. Й тепер ми не маємо карти «Щастя». Навіть дорожньої карти з позначкою траси Щ7. Сісти і плакати… 

Володимир Єшкілєв Фуршети бувають закрит­ими і для всіх. На фуршети для всіх, відповідно, пускають всі категорії двоногих істот, зовнішньо схожих на гомо сапієнсів. Істоти приходять якраз під закінчення останньої промови. На усякі промови і, взагалі, на презентаційно-фуршетну ідеологію вони чхати хтіли. Вони переконані матеріалісти. Розуміння світу приходить до них переважно через обмацування і з’їдання. Вони принюхуються і рахують пляшки на фуршетному столі. Вони відразу підсуваються до тої частини столу, де стоїть таця-аеродром з бутербродами, вкритими ікряною висипкою. Де над мінеральною водою у простих європляшках гордо підносить своє ребрате сурло літрова бутля оковитої. Вони дуже цілеспрямовані. Їхні чакри прості і нагадують астральні унітази. І ще: бутерброди вони називають «канапками». Вас пересмикнуло? Мене теж.

Володимир Єшкілєв Одним з найнапруженіших пошуків, що їх коли-небудь здійснював колективний розум людства, був пошук відповідей і знаків щодо терміну і часу пророкованого Виповнення часів. Себто про те, скільки направду століть Вищі Сили відміряли нашій цивілізації для здійснення накресленого на небі плану. Значущою знахідкою у тому пошуку стало вчення про «Світовий тиждень».

Володимир Єшкілєв Є припущення, що все у Сущому невпинно занепадає. Що холонуть зірки, спотворюються енергії і тьмянішає матерія. Що зловісні «чорні діри» в чорний спосіб нарощують свою чорну масу. Кажуть також таке: передчуваючи неминучу катастрофу, наш Всесвіт вирішив створити собі цифрового двійника і евакуюватися в нього. Для цього 50 тисяч років тому незбагненно могутні і таємні сили, що ним керують, благословили позитивну мутацію кількох мавп на планеті Земля. Ці сили розрахували, що віддалені нащадки мутованих мавп створять Інтернет, віртуальну реальність і стануть операторами Великого Переселення. Диспетчерами відкочовування хворого «того, що є» до нехворого «того, що могло б бути».

Володимир Єшкілєв Знову в телевізорі з’являються «говорячі голови», які розповідають гречкосіям про унікальну нашу «державу, яка живе окремо від суспільства». Мовляв, у державі криза, а суспільство живе собі і має політиків в носі. Отже, третій рік не працює український парламент, заблокований і закоаліційований. І що? Бульба на городах росте попри всі депутатські клоунади. Десь в Інтернеті якісь майданні недобитки (клієнти веселих хат?) закликають «виходити» і «знімати». Але це чомусь перестає бути цікавим.

Володимир Єшкілєв Колись монархія була способом організації суспільства. У двадцятому столітті монархія перетворилася на спосіб перечікування світу. Вони існують всупереч кривавим хвилям спрощення: імператори і принци, королеви і великі князі, правлячі духовні лідери і спадкові диктатори. Володарі туристичної напівреальності, суверени глянцевих сторінок, церемоніальні тіні світової олігархії. Уламки великих Домів, генетичні залишки вітринної послідовності людства.Вони дивом пережили найстрашніші спазми бидлократії. До комфортного постмодерного берега ХХІ століття доплило лише кілька правлячих родин. Їхні діди були свідками всесвітнього повстання одномірних людей. Їхні батьки намагалися довести, що шляхетність також має добавлену вартість. Їм, теперішнім, вже не треба нічого доводити і нікого переконувати. Демократична ілюзія тихо вмирає під звуки рімейків. Ніхто, окрім затятих ентузіастів, вже не тішиться з падіння трьохсотлітньої династії Шах у Непалі. Аналітики лише сперечаються, коли саме в тому Непалі буде встановлено комуністичний режим. 

Володимир Єшкілєв Тема зради продовжує бути актуальною в Україні. Зраджують усі. Жінки зраджують чоловіків, чоловіки — жінок, політики — виборців, виборці — політиків, діти — батьків, свійські звірята — господарів. Теперішнє зраджує майбутнє, а історія смердить нагромадженням зрад. Тотальність запроданства перетворюється у своєрідний спосіб громадського перебування у координатах світу, а веселе намагання зрадити самі ці координати навдивовиж легко вписується у нормативи постмодерної доби.

Володимир Єшкілєв Наближаються п’ятидесяті роковини з дня смерті поета Йоганнеса Роберта Бехера. Він народився у Мюнхені у 1891 році, був одним з найактивніших дописувачів легендарного мистецького часопису «Акціон» (щось типу нашого «Четверга») й навдивовиж достойно пройшов світоглядний шлях від екзальтованого католика до ортодоксального комуніста?сталінця. Його книги палили на площах Третього Рейху, його ім’я потрапило до усіх золотих переліків та енциклопедій Високого європейського експресіонізму.