Погляд

Окремі наслідування

Google+PinterestLinkedInTumblr

Володимир Єшкілєв Знову в телевізорі з’являються «говорячі голови», які розповідають гречкосіям про унікальну нашу «державу, яка живе окремо від суспільства». Мовляв, у державі криза, а суспільство живе собі і має політиків в носі. Отже, третій рік не працює український парламент, заблокований і закоаліційований. І що? Бульба на городах росте попри всі депутатські клоунади. Десь в Інтернеті якісь майданні недобитки (клієнти веселих хат?) закликають «виходити» і «знімати». Але це чомусь перестає бути цікавим.

Можливо, протестуючі маси вже не продукують свіжу творчість у потрібній для партизанських змагань кількості. Можливо, протестуючі маси взагалі не здатні продукувати ніякого «нового». Можливо, отим вічним й незнищенним протестуючим масам просто нема звідки взяти навіть уявлення про існування «нового», тому що в нашу добу ця субстанція в силу об’єктивних культурно-технологічних причин припинила своє існування. Немає ніякого «нового». Залишилися тільки наслідування та наслідування наслідувань (творчість другої, третьої, шістнадцятої свіжості). Мільйони мільйонів копій, цитат і симулякрів.

Судячи з усього, десь в «умоглядності» існують два такі собі «військові табори наслідувань» — наслідувань правлячих й наслідувань опозиційних. Наслідувань, приналежних Царству Порядка і наслідувань, приналежних Царству Хаоса. З наслідуваннями порядку нібито зрозуміліше — це все те, що називають культурно-цивілізаційним спадком людства, традицією, державністю, толерованими формами сексуального спілкування. Все, що «сработано рабами Рима» плюс переведена у зручну форму різноманітна й повчальна творчість інших талановитих і працелюбних рабів. А наслідування хаоса? Що це таке? Як взагалі можна наслідувати хаос? А може, саме у процесі того наслідування живий і бадьорий Хаос перетворюється на мертвий, зручний, нецікавий Порядок? Тоді жодних «опозиційних наслідувань» не може існувати в природі. Тоді кожне «опозиційне наслідування» є затаєною «цитатою влади», лексичним, поведінковим або візуальним «жандармським шпигуном» у лавах революціонерів.

Отже, припустімо, що кожна опозиція сучасного типу є не дитиною правдивого революційного протесту (хаосу), а продуктом масової культури, керованої хитрими й підступними світовими імперськими силами. В принципі, це узгоджується з фундаментальними засадами західної демократії, де опозиція не є руйнівним знаряддям вселенських першоприродних сил, а лише лавою для запасних правлячої команди політиків. Тоді будь-яка гра в опозицію перетворюється на «гру наслідування». На звичайнісіньку владно-піарну комбінацію Царства Порядку.

Можемо, отже, припустити, що канва для повільноплинної української громадянської війни — все та ж ситуація постмодерну. Власне ситуація не якогось специфічного «українського постмодерну», а постмодерну взагалі, «постмодерну глобального, «постмодерну по жізні». Ситуація тотального загнивання перестарілого модерну з його «іграми патріотів», «іграми визволителів», «іграми анархістів» та найсерйознішими іграми — іграми олігархів.

Повільноплинна громадянська війна фатально не дає клоунам займатися своїми фаховими обов’язками і мобілізовує їх в діючі армії. Мобілізовані і розгублені, майстри і підмайстри блазенського цеху потрапляють в «окопи»: на телебачення, радіо, до виборних штабів та агітаційних команд, у прес?секретаріати сильних світу сього та в злютовані грантами і стипендіями фронтові інтернет-команди.

Там клоуни роблять те, що, власне, тільки і вміють робити. Вони продукують наслідувальні «корисні і розважальні змісти». Головним видом зброї стають продукти масової культури (продукти наслідування). Вже й важко розрізнити — де закінчуються політичні болота і починаються океани ельз. Сталінське питання «С кем вы, мастера культуры?» перетворилося на гасло теперішнього «мейнстріму». Але маскульт, як відомо, ефективно впливає лише на свідомість люмпенів, соціальників і пенсіонерів. Представники середнього класу, ці «кращі люди» країни У, які не потребують естрадного задурювання для політорієнтації, раптом опинилися поза головними фронтами, у болоті корпоративних суб-воєн за виживання. Більше того, в країні починає зростати «антибуржуазний контент». Партії лівішають, відповідно лівішає електорат, лівішають головні меседжі та суспільна міфологія. В іграх наслідування все чіткіше вирізняється «лівий марш». Мода на правих згасає. Ще кілька десятиліть і ситість світу породить генерацію нових ленінів і че гевар. Не партизан технологічної ери, а елементів нової Матриці, які лише наслідуватимуть своїх прототипів. Адже що є «наслідуванням революції»? На цей проплачене збіговисько напсевдомайдані, яке щиро вірить: заміна одних бандитів іншими врятує світ. Той світ, котрий не врятувала краса. 

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.