Погляд

Для кочовиків останніх і найостанніших

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Володимир Єшкілєв Є припущення, що все у Сущому невпинно занепадає. Що холонуть зірки, спотворюються енергії і тьмянішає матерія. Що зловісні «чорні діри» в чорний спосіб нарощують свою чорну масу. Кажуть також таке: передчуваючи неминучу катастрофу, наш Всесвіт вирішив створити собі цифрового двійника і евакуюватися в нього. Для цього 50 тисяч років тому незбагненно могутні і таємні сили, що ним керують, благословили позитивну мутацію кількох мавп на планеті Земля. Ці сили розрахували, що віддалені нащадки мутованих мавп створять Інтернет, віртуальну реальність і стануть операторами Великого Переселення. Диспетчерами відкочовування хворого «того, що є» до нехворого «того, що могло б бути».

Якщо це все правда, то віртуальність тільки здається симуляцією. Насправді вона — пророковане виповнення часів для матеріального світу. Ця тупа матерія, яка нас оточує тілом і світом, добігла таки, бідашна, до краю свого існування. Парадоксально, але призабутий Енгельс, який вважав людину найвищою формою матерії, фактично прийшов до того ж висновку. Адже будь-що, досягаючи найвищої стадії свого розвитку, неминуче входить у завершальну добу. Куди помандруємо далі?

У Борхеса є чудова притча про народ, що був вигнаний з власної землі, виштовхнутий до іншої сторони дзеркала. Вигнанці перетворилися на відображення імператора — свого завойовника. Але з часом у Задзеркаллі вони зазнали змін (мутацій?) і повернулися назад непереможними. Може, теперішні «сенси світу» зовсім не збираються у віртуал на ПМЖ. Може, Всесвіт хоче лише полікувати себе, відпочити від безупинної еволюції? Відпочити у в сквериках цифрових санаторіїв. А потім тріумфально повернутися «в себе», вичавлюючи змертвіння простої матерії з просторів зніяковілих галактик.

Тим часом тілесність поступово, але впевнено, втрачає свою актуальність. Гроші, видовища, розваги, об’єкти прагнень і мрій набувають цифрової форми. Безсмертної, невразливої для часу і аберацій зрадливої пам’яті. Ми стаємо свідками того, що тілесність припиняється як монополія. Середньовічні католицькі містики були б у захваті від такої перспективи. Адже вони так наполегливо воювали з тілом: забороняли тілесні насолоди, палили грішні тіла відьм на вогнищах, переслідували презентації тіла в мистецтві, писали трактати про тимчасовість тілесної бридоти. Тепер справу інквізиції продовжили мережові юзери. Фанатичні, невиспані й немиті, немов учні Савонароли, вони упосліджують тілесність, мастурбуючи біля своїх моніторів. На яких — у кращому випадку — фотосесія реальної Мегани Фокс, але частіше — віртуальні герої японських порномультиків.

Отже, переселення почалося. «Якщо «віртуальне» дійсно означає зникнення реальності, — зауважував Жан Бодрійяр, — то воно, можливо, насправді є погано усвідомленим, але сміливим вибором самого людства: людство вирішило клонувати свою тілесність та своє майно в іншому Всесвіті. Людство, як виглядає сьогодні, ризикнуло щезнути як людське плем’я заради увічнення себе у штучному вигляді, більш стійкому та ефективному». Людство, нагадаємо, завжди прагнуло безсмертя. Але ніхто не сподівався, що омріяна перемога над Кістлявою вилізе у наш світ з банальної пластикової скрині, спорядженої екраном і клавіатурою. Вилізе з матерії упосліджувати матерію. Найголовнішу, необхідну й достатню умову смертності.

В найближчій перспективі світ остаточно розділиться на дві партії — на прибічників переселення і консервативних «тілесників». Техніка стане союзницею перших, традиція — других. Майбутня глобальна катастрофа (не та вселенсько-ентропійна, а тутешня), якої ми всі підсвідомо очікуємо, скорше за все, допоможе обом партіям. Перші отримують додатковий стимул для переселення, другі зміцнять свою віру у диявольську суть віртуалу та його матері — Техніки.

Цей сценарій здається достатньо оптимістичним. Адже жодні зміни клімату, жодний ядерний терорист, жодна епідемія не зможуть зачепити світлого цифрового світу, до якого безальтернативно помандрують кочовики ХХІ століття. Тільки от тіла цих кочовиків все ‘дно зогниють у тутешньому ґрунті.