Володимир Єшкілєв В американських фільмах жахів майже завжди виникає така ситуація, коли головні герої, доведені до відчаю привидом, монстром або ж кримінальною вихователькою дітей (одночасно — мстителькою), починають шукати: звідки ж вилізло те небезпечне «щось», котре так псує їм життя. Головні герої після довгих поневірянь врешті-решт знаходять адресу батьків привида (монстра, виховательки) і відправляються робити «польові дослідження» на малій батьківщині зла.
Там знаходиться стара будівля. Така собі занедбана «ферма Морганів». Вікна її забиті дошками, а квітник безнадійно заріс бур’янами. Вона продається. Варіант — продана невдахам, які в момент появи головних героїв вже висять на мотузках з висолопленими язиками. Навколо ферми розкинула свої аркадійські галявинки сільська ідилія.
Зло, згідно з форматами Голлівуду, ніколи не народжується на восьмому (варіанти: десятому, чотирнадцятому) поверсі прибуткового будинку в Манхетені. Впадло йому там народжуватися. Воно народжується на ідилічних галявинках. Тим самим нам нагадують: жодні красоти природи, куплені в кредит, не гарантують містичного здоров’я та позитивної психіки вашої дитини. Так, так, звичайно: багатиє тоже плачут. Цю «школу намахування» ми вже колись проходили разом з хуанами антоніями, ізаурами та хосе гарсіями.
Перед тим, як увійти до зловісної ферми Морганів, головні герої обходять її периметр. Знімальна камера повзе за ними, фіксуючи стривожені героїчні мармизи та бур’яни. Звучить тривожна голлівудівська музичка. Ми вже готові до того, що монстр-привид-мстителька зачаїлися саме тут. Вони ось-ось вистрибнуть з мишачої нори, курника або підвалу з кольтами в кожному з мацаків.
Але закони жанру невблаганні. Кіношне зло ніколи не повертається на свою малу батьківщину. А якщо й повертається, то ненадовго й ще до прибуття головних героїв. Й виключно задля приколу з повішенням нових власників ферми Морганів. З іншого боку, візит на малу батьківщину зла ніколи не подається голлівудменами як даремний. Головні герої знаходять там пояснення природи зла. Це може бути дитячий щоденник серійного вбивці, до сторінок якого приклеєні шкірки замордованих хом’ячків. Або колиска двоголового мутанта відповідної форми.
Головні герої на хвилину застигають в задумі. Їхні скупі сльози зволожують шкірки хом’ячків, руки обмацують підголівники, на яких колись відпочивали балбєшники двоголового немовляти. Головним героям в ці моменти трапляються помічні видіння. Шкурка хом’ячка допомагає вирахувати номер мобільного телефону маніяка, а факт двоголовості наводить на думку про застарілий конфлікт у роздвоєній особистості привида.
Потім ці підказки допоможуть знайти двоголового злочинця, що успішно маскується під учасницю конкурсу Міс Універсум та патрача хом’ячків і піплів, який вистежує свої жертви під машкарою сімейного лікаря-багатоверстатника. Ферма Морганів грає тут роль особливої відкритості щодо минулого. Висновок: хочеш бути монстром, пали щоденники і колиски!
Спалення власного дитинства є обов’язковим актом також для політиків. В демократичних країнах кожного, хто змагається за здобуття влади, чекає «соціальний рентген». Фатальним для кар’єри тут може виявитися що завгодно. Скажімо, знаходять у шкільному щоденнику політика запис: «Сьогодні виявилося, що я вже тиждень хожу в шкарпетках різного кольору». Фатальність цієї фрази зовсім не в тому, що стає відомою звичка політика носити шкарпетки до їхнього повного задубіння. Фатальність криється у тому, що різні кольори шкарпеток є ознакою відьмацтва. Середньовічні інквізитори, які розумілися на таких речах, палили відьом за носіння одної панчохи та за панчохи різного кольору. Відсутність симетрії, подейкують містики, є втіхою для ворога роду людського. Ото він певно тішиться сучасною архітектурою, адже вона, як і «ферми Морганів», до симетрії не має жодного стосунку.
Симетрія є ознакою малої батьківщини добра. Тому добра так мало на цьому світі.
