Володимир Єшкілєв Опорні контури тих соціально-економічних процесів, що відбуваються в Україні і світі, найчіткіше визначаються через добре забуту марксятину. Як тільки перестаєш зважати на термінологічну лабуду теперішніх напівграмотних «прогресивних» економістів та офіційних аналітиків, як тільки повертаєшся до класичної класової політекономії Маркса, все прояснюється, і крізь лабіринти словоблудних теорій проступають справжні мотивації правлячих еліт і глибинні причини поточних подій.
Так, скажімо, усю вісімнадцятирічну історію незалежної України зручно розглядати крізь призму боротьби двох фінансово?економічних груп: промислово?експортної і транзитно-імпортної. Перша своїми коренями заглиблена в радянську важку індустрію, яку було сконцентровано переважно у пролетарських мегаселищах Східної України, друга виросла з дикуватого «човникового» бізнесу початку 90?х плюс із тих капіталів, що без зайвого поту зароблялися «на трубі». Перша група створила собі політичний «дах» у добу «свого» президента Кучми у вигляді Партії регіонів, а друга, втративши хресного батька Лазаренка, відігралася за цю втрату помаранчевою революцією. Другій групі поки що не вдалося чітко закріпити політичну перемогу 2004 року через абсолютну економічну владу своєї лідерки, але горді «спадкоємці» спекулянтів?торбоперів не втрачають надії.
Криза вдарила по обом групам. Перша кинулася рятувати прибутковість своїх заводів? монстрів через прогресуюче «опускання гривні», друга, раптом втративши надходження з імпорту, гарячково шукає нових інвестиційних схем і активно «топить» конкурентів. В умовах непередбаченої й болісної «кризової перебудови» клани з обох угрупувань поступово радикалізуються. Регіонали погрожують «народним вуличним гнівом», речники БЮТу попереджають працівників міліції про майбутні «трагедії». Один із великих «транзитно?спекулятивних» кланів, відомий більше як «група Фірташа», взагалі опинився на межі знищення. А коли в кут заганяють впливових і рішучих мільярдерів, це завжди загрожує непередбачуваними наслідками (трагедіями?). Карл Маркс і Фрідріх Енгельс теж щодо цього попереджали. Але хто ж тепер західніше Китаю читає «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта»?..
В умовах цейтноту обидві групи звертають свій погляд на Схід. Адже Захід у найближчі місяці (роки?) навряд чи спроможеться продовжувати свою попередню політику у пострадянських країнах. Надто вже та політика витратна і конфліктна. А на Сході — воленс-ноленс — народжується Новий Світ. Недарма, першим, хто виступив з планом перспективної трансформації світопорядку, став президент Казахстану. Азія, яка стоїть на міцному фундаменті державно-олігархічних монополій, тепер виглядає чи не Ноєвим ковчегом післякризового людства. А до ковчега ще й прив’язано російського баркаса з газонафтовою бочкою від носа до корми. Не надто гламурно, зате без тріщини в корпусі, як у блискучого євроатлантичного «Титаніка». Невдовзі з того «Титаніка» почнуть спускати рятувальні човни. Тому на баркасі не надто переймаються власними проблемами: на веслах далеко не зайдеш, екіпажі човників все ‘йдно підповзатимуть до бочки. Шрьодер виявився пророком.
Отже, п’ятимільярдний «тимошенківський» кредит — лише початок великої і сталої тенденції. Й що б там не мямлили богданчики з президентського Секретаріату, а «бєз бабла піші прапала».
В електораті «брожєніє», чи не третина Тернопільщини вже готова голосувати за Тягнибока, шахтарі чекають «отмашкі» профспілкових босів, а задовбаний середній клас готовий придушити владу на тому самому Майдані, де він їй з дурного ока прокричав «Так!» Тому то й цікавих подій не прийдеться чекати довго. Зворотний відлік почався. Тримайтеся за порожнечу!
