Володимир Єшкілєв Таємні комбінації вибудовуються роками, десятиліттями, а іноді й століттями. Вони живуть своїм окремим, прихованим від цікавих очей життям, приносячи своїм авторам, співавторам та виконавцям непримітні прибутки, ненав’язливі бонуси і неафішовану могутність. В надійних сейфах мирно спочивають документи, небезпечніші за водневу бомбу, з банка в банк перетікають фінансові потічки, а в далеких країнах, за високими парканами дорогих вілл, доживають вік отці таємних комбінацій, тихі генії залаштункової математики. Там вони розводять павичів, приймають красивих дівчат і колекціонують антикварну зброю.
Але певної миті усю цю ідилію починає пучити і ковбасити. Раз на півстоліття світ починає змінюватися в інший спосіб, аніж змінювався зазвичай. Скажімо, настає Велика Криза. Врізає дуба респектабельний банк, задіяний до «схеми», зникає некомерційний фонд, через який переказуються гроші, втрачає владу уряд бананової республіки, на землях котрої побудовано віллу. Стара комбінація перестає працювати. Падає надійна «схема». І від цього падіння світом розходяться кола. Десь знаходять труп впливового фінансиста. Десь зникають вічно усміхнені і привітні мешканці офісу. Десь на кілька відсотків дорожчає нікель або дешевшає іридій. Починають пакувати валізи високооплачувані консультанти, а в парламенті чергової «юної демократії» незбагненним чином пермагає зашмаркана опозиція. Тим часом нові генії-комбінатори запускають нові «схеми».
Коли вітчизняні аналітики знов і знов починають фантазувати на теми «газових війн», «зникнень валютних запасів», варто нагадувати їм прості й незнищенні істини підсоння. Серед іншого, варто нагадати про те, що фундаментальні «схеми» вмираючого світового розкладу, швидкі сутінки якого почалися падінням банка «Ліман бразерс», було скомбіновано дуже давно. Ще у ту простувату добу, коли кордони Радянської Імперії здавалися непорушними, Фідель був молодим, а Усама бен Ладен вважався надійним другом західних демократій. Отці-комбінатори світового порядку запустили тоді прогресивну схему переміщення енергоносіїв з Півночі до промислових метрополій Старого Світу. Ані ідеологічні розбіжності між системами, ані безпрецедентні затрати їх не зупинили. За кілька років гігантські трубопроводи простяглися від Ямалу до Західної Європи. Старий Світ отримав тридцять років відносної конкурентоздатності в економічних змаганнях з Новим Світом, а посвячені у «схему» отримали, у свою чергу, різноманітні бонуси, які не втратили своєї актуальності до наших часів.
Тепер світ знову змінюється. Комбінатори старшої генерації втрачають контроль за фінансовими потоками. Вичерпуються природні енергоносії. Старі способи лякати світ — на кшталт гучних погроз ОПЕК зменшити квоти видобутку — вже нікого не змушують забиратися під стіл. Настає час швидкого відрубування хвостів. До настання нової ери треба встигти скинути «старосхемний» баласт. Скинути з труби дрібних газових паразитів. Скинути кілька мільярдів із засвічених рахунків. Кинути кількох розжирілих посередників з непереконливими родоводами. Закрити кілька тем на Близькому і Далекому Сходах. Підвести риску під кількома самодостатніми війнами. Забути про кілька свободолюбних гасел. Й не попасти під роздачі чорних слонів. Адже там, де закінчуються епохи, можна попасти. Й не тільки на велике бабло.
Comments are closed.