Погляд

Криза як факт мистецтва

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Володимир Єшкілєв Ще Урс Брюггер запропонував вважати ринок специфічною формою життя, яке має свою «жестову поверхню», свій спосіб обміну речовин — товарів, еквівалентів, змістів, форм та інформативних маніфестацій. Як і кожна складна форма життя, ринок породжує свої відчужені від простої необхідності форми: свою філософію, свої шляхи мрій і своє мистецтво.

Ринкова криза, яку ми переживаємо, може розглядатися з різних сторін. Мене вона цікавить передовсім як мистецький факт. Адже на наших очах виникають нові лінії, нові співзвуччя, нові літери і нові плями буття.

Порожній котедж у Долині Відчуженої Нерухомості в Каліфорнії, розгублені обличчя біржевих брокерів, стилізовані зображення мускулястого пролетаря ХХІ століття на плакатах чергової української псевдопрофспілки, створеної на гроші чергового олігарха, — все це маленьки шматочки пазла під назвою «світова криза».

Першими до «мистецтва кризити» долучилися не митці — ганьба їм! — а політики. Вони кризять вже кілька місяців: лякають і заспокоюють, пропонують і не зважають. В них навіть обличчя змінилися з докризових на кризові. Насуплені брови і стурбовані очі. Народолюбні зморшки стражденців і перекривлені від апокаліптичних передчуттів ротові отвори. Кожне таке обличчя — мистецька інсталяція, під котрою можна сміливо ставити табличку зі словом КРИЗА. Себто, криза з великої літери, криза, втілена в одному місці. Наразі не в задньому.

Кризові промови політиків за стилістичною довершеністю сягнули рівнів високої літератури. В них зустрічаємо і натх­ненні пророцтва про той день, коли буде спожито останній кавалок ковбаси, і не менш натхненні апеляції до порожнього шлунка «української дитинки».

В тих промовах драматизм б’є чорним хвонтаном історичної відповідальності, розтікається жовтою калюжею господарської передбачливості, стікає до широких мас кривавим водоспадом особистого болю за народні біди. Ми б і повірили, якби не знали, що насправді ото усе чорне, жовте і криваве є лише ріденьким сіреньким корупційним гівном, забарвленим у драматично-кризові кольори.

А на «поверхню жестів» все частіше випірнає відстовбучений середній палець, тобто «фак». Його можна вважати пресигнативним ЖЕСТОМ КРИЗИ. Його бачать звільнені працівники в купюрах останнього розрахунку. Його помічають бізнесмени у звітах своїх менеджерів і бухгалтерів. Він сниться правителям закриженої країни У.

Інтелектуали мріють про те, щоби продати цей жест у вигляді статті або коментаря, політологи вмонтовують його у слогани і месиджі майбутніх передвиборних кампаній. А «маленький українець» намагається його не помічати, адже попереду Новий рік і Різд­во, а там вже якось буде.

Як і кожним фактом мистецтва, кризою можна гратися. Її можна перетворити на спосіб життя і починати кожний день з проглядання сайтів, де котується нафта і стрибають Доу з Джонсом. Її можна зробити ворогом і боротися з нею, випиваючи щоденно більше шестисот грамів важкого алкоголю. На неї можна тупо покласти, а можна поставити її на домашній вівтарик. Кожний варіант має свої суто мистецькі переваги. Зрештою, можна досягти вершини, виявивши, що уся світова історія мала сенс лише з огляду на цю кризу. Але така позиція вимагатиме довгого лікування. Що, зважаючи на подорожчання ліків, не є найкращим кризовим рішенням.