Івано-франківські письменники посіли почесне місце у списку кращих видань року ВВС-2011. Лідером є місцевий письменник Степан Процюк. На огляд журі представили його два його видання — «Маски опадають повільно» і «Тіні з’являються на світанку». Також до цього списку потрапили письменник-фантаст Володимир Єшкілєв з романом «Побачити Алькор» та «UnderworLd» Юрія Іздрика.
Володимир Єшкілєв Коли периферія гниє, починають шукати центр. Або стрижень. Або ту внутрішню цитадель, куди гниття буде добиратися довго-довго. Так довго, що згниє само. Племена і нації в глобалістичному світі починають загнивати. Чому? Дехто каже, що їх час вичерпався і на зміну спільнотам, окресленим через звичаї, землю і мову, приходить щось планетарне і синтетичне. Інші заперечують: мовляв, уся ця глобалізація тимчасова, а ґрунт і кров завжди визначатимуть кольори людського буття. Але всі зацікавлені шукають стрижневу, опорну, матричну частину національного змісту.
Володимир Єшкілєв Старий анекдот: «Нащо слонові хвіст? Аби слон не закінчувався лише великою дупою». Останні місяці Епохи Нового Трипілля (2005‑2009) нагадують цей майже непотрібний хвіст. Остання осінь епохи мобілізує не на нові звершення, а скоріше на філософське споглядання певних руїн. Щось велике і товсте пройшлося ланами і долами Вітчизни, потопталося по надіях і мріях, зіпсувало повітря. І пішло собі далі.
Володимир Єшкілєв Все пророковане збувається. Галасливо‑кольорова «жуйка для бідних», що її цілодобово транслюють усі телеканали, стає дедалі нахабнішою і безсовістнішою. Безкінечний салатик із подрібнених і залитих майонезом політкоректності цитат і образів викликає вже не бездумну апатію, а гостру відразу. Як завжди, є дві альтернативи – ліва і права. Нова ліва культурна і нова права культурна. Вони зорієнтовані сторонами світу. Ліва альтернатива тішиться впевненим світанком нових східних імперій. Права шукає в минулому західної раси нову основу: чи то залишки гіперборейських фундаментів, чи то діяння легендарних патріотів.
Володимир Єшкілєв Kордон між літом і осінню майже неможливо подолати без пригод. Перше березня, перше червня і перше грудня приходять непомітно. Але не перше вересня. І справа навіть не в тому, що починається навчальний рік. Просто щороку цього дня вмирає чергове літо, а цих літ нам одміряно не так вже й багато. Мало хто здогадується, що між тридцять першим серпня і першим вересня вмираюче літо дарує своїм паладинам і послідовникам ще одну добу – теплу, містичну, невловиму. А осінь, дозволяючи розташувати на своєму кордоні цю невловиму теплість, вимагає від літа данини. Ця містична доба за вимогою осені означається не тридцять першим серпня, а нульовим вересня. Хтось встигає прожити цю межову добу, а хтось ні. Більшість людей таки просто засинає 31‑го серпня, а прокидається 1‑го вересня.
Володимир Єшкілєв У неділю у центрі «Є» відбувся круглий стіл «Присутність літератури». Говорили, зрозуміло, про неї. Про літературу. Підводили проміжні підсумки розвитку вітчизняного літпроцесу. Думали над тим, чому не справдилися оптимістичні прогнози середини дев’яностих, коли здавалося: над світової гуманітарною ареною сходить сонце українського письменства. Зрозуміло, що до єдиної думки не прийшли, та й не буває в таких дискусіях єдиної думки.
Володимир Єшкілєв Люди прагнуть щастя. Себто, переселення у той казковий світ успіху, який їм показують у серіалах. Там, у яскравому світі, живуть у приміщеннях з наслідками євроремонтів, не працюють (лише сидять у красивих позах за красивими столами у красивих офісах) і приємно страждають від кохання. Люди прагнуть знайти ключі і паролі, якими відкриваються двері до того яскравого світу.
Володимир Єшкілєв На початку серпня на українських просторах Інтернету виник колишній ведучий програми «Епіцентр» з рефлексіями на візит патріарха Кирила. Взагалі, цей візит чомусь (я здивований) породив різноманітні емоції у великої кількості людей, з чим, в принципі, Кирила можна й привітати. Скажімо, його Константинопільський колега Варфоломій минулого року тут теж був, але такого довгого шлейфа «букафф» за собою не залишив. Але мова не про це, а про рефлексії відомого журналіста, який, серед іншого, припустив, що Україна являє собою failed state – аварійну державу. Державу, що не склалася. Й не тільки припустив, а й навів аргументи. Не дивно, що його за це поскубали патріотично налаштовані мешканці вітчизняних сайтів. Планіда бо в них така – поскубувати. Хоча, могли б, я думаю, теж навести певних аргументів на захист протилежної позиції: що держава, мовляв, склалася і не аварійна вона зовсім.
Володимир Єшкілєв Кількість маленьких занепадів і здичавінь зростала-зростала і раптом переросла в якість. У великий занепад і загальне здичавіння. І в країні в цілому, і в межах щоденної досяжності автора. Навіть огляд місцевих «інформаційних ресурсів» не втішає й не заспокоює. Політиків обмінюють на мило, блогери каються, що топили кошенят у Бистриці.
Володимир Єшкілєв Інтернеті з’явилися знімки перших «молекулярних автівок» – крихітних скуп-чень речовини, які здатні їздити на чотирьох молекулах-колесиках. Спеціалісти стверджують, що таким чином нібито зроблено принциповий крок на шляху до створення надмалих пересувних роботів, здатних, скажімо, доставляти мікроскопічні дози ліків до потрібних органів та ділянок людського тіла. Мрії збуваються. Але, як неодноразово пересвідчувалося людство, всі корисні винаходи можуть легко обертатися проти своїх творців.
Володимир Єшкілєв У видавництві «Тіповіт» побачила світ нова книжка критика і письменника Євгена Барана «У полоні стереотипів та інші есеї». У книжці вміщено 79 текстів: есе, літературні портрети, замальовки. Здебільшого це — авторські колонки Євгена у місцевій періодиці. Читані окремо, вони не справляли цілісної картини, але зібрані у книжку створили певну симфонію настроїв письменника. На сторінках книги він разом зі своїми рідними, друзями і своїм народом переживає дні, тижні, місяці першої декади двадцять першого століття — химерні часи зміни епох, коли, здавалося б, устояні, окреслені і зрозумілі речі раптом втрачають чіткість контурів і з’єднуються із загальним потоком невизначеності.
Володимир Єшкілєв Все це прийшло з півночі. Себто, не з теперішньої, а с тодішньої Півночі. Тоді був льодовик, і мамонти вештались тундрою в районі Києва, похитуючи рудими хоботами. Пересічним людям ті часи знайомі переважно завдяки мультфільму «Льодовиковий період». Я не знаю, чи насправді ота крейзанута неолітична білка ганяла за смачним неолітичним горіхом, але те, що людям тоді жилося зле, сумнівів не викликає.
Володимир Єшкілєв Помер Майкл Джексон. Смерть людини такого калібру завжди провокує на підведення підсумків і спонукає до певних узагальнень. Джексон був (і залишиться назавжди) одною з «ікон» минулого століття. Символічним маркером доби вісімдесятих і першої половини дев’яностих. Жоден майбутній документаліст, котрому спаде на думку намалювати портрет тих років, не зможе не згадати про людину, яка рухалася серед землян «місячною ходою». Джексон не надовго пережив Епоху Руйнування Стін, хоча збирався жити довше за своїх сучасників. Для цього він провів частину життя у барокамері і розробив власну філософію гігієни. Не вийшло. Йому було трохи більше за півстоліття, коли смерть прийшла до нього. Нам невідомо, якою саме була її хода того дня.
Володимир Єшкілєв Люди люблять звичне. Ця любов вища за Говерлу та ширша за Бурштинське водосховище. Ця любов народ-жується разом із особистістю і помирає на кілька тисячних секунди пізніше за мозок, у якому та особистість мала щастя замеш-кати. Бути як усі. Робити так, як робили предки. Берегти малу батьківщину. З підозрою сприймати усе нове. Копати фосу від паркана і до вечері. Закопувати її від сніданку й до собачої буди (собаку не відв’язувати). Купувати для себе своє у своїх. Цюняти з балкону після опівночі. Зраджувати після сповіді й до принагідної амнезії. Ось формула, за якою досягається любов. Спочатку тих, кого зраджують, а потім решти електорату.
Володимир Єшкілєв Є така особлива порода людей – носії істини. Вони майже нічим не відрізняються від звичайних людей. Майже. При уважному вивченні виявляється, що у носіїв істини розвиненіші горлові м’язи, випнутіші очі та ширші ніздрі. По справжньому нести істину з вузькими ніздрями практично неможливо. Тим більш, її відстоювати. Захищати її, ріднесеньку, від ядучих циніків, байдужих людей та носіїв ворожих істин. Адже незахищена істина швидко в’яне. Перестає надихати, вкривається зморшками сумнівів і тихенько злітає в небуття. До архіву, де лежить сила-силенна колишніх істин. Колись таких яскравих і свіжих, а тепер смішних і не потрібних нікому.