Володимир Єшкілєв Інтернеті з’явилися знімки перших «молекулярних автівок» – крихітних скуп-чень речовини, які здатні їздити на чотирьох молекулах-колесиках. Спеціалісти стверджують, що таким чином нібито зроблено принциповий крок на шляху до створення надмалих пересувних роботів, здатних, скажімо, доставляти мікроскопічні дози ліків до потрібних органів та ділянок людського тіла. Мрії збуваються. Але, як неодноразово пересвідчувалося людство, всі корисні винаходи можуть легко обертатися проти своїх творців.
Приміром, військові мріють про армії крихітних «молекуляр-них воїнів», здатних непомітно та нечутно знищити будь-яку оборону супротивника. Достатньо одному з таких знищувачів потрапити в тил супротивника, і через тиждень мільярди його копій почнуть перетворювати бензин у паливних баках ворожих танків на в’язке вуглеводневе желе. Інші нановоїни з’їдатимуть ізоляцію ворожих компів, псуватимуть їжу солдат та руйнуватимуть комунікації.
Але й майбутнє мирне життя жодним чином не гарантуватиме нам безпеки. У побут поступово впроваджуватимуться речі з вмонтованими мікропроцесорами. Невдовзі кожна футболка, кожна краватка – не згадуючи вже про меблі, люстри, килими та побутові прилади – матимуть у комірцях, ґудзиках і манжетах крихітні електронні процесори, які регулюватимуть тепловий обмін, фіксуватимуть параметри навколишнього середовища, створюватимуть корисне для крово-обігу магнітне поле тощо. Не дай Боже, щось там зіпсується. Те саме магнітне поле швидко нас доконає.
Злочинності в її теперішніх формах може прийти капець. Що робити злодієві у квартирі, де табуретки мають вбудовані чіпи? Які фіксують кожен рух на кухні. Де комп’ютер холодильника керує системою опалення та різноманітними датчиками й записуючими пристроями? Світ «розумних речей» матиме добру пам’ять на всі події. Коли-небудь поліцейські вивчатимуть місце злочину за з’єднаними цифровими даними від сотень маленьких елек-тронних шпигунів. З іншого боку – один вибух магнітної гранати і весь цей схований в речах фарш врізає дуба.
У світі невидимих роботів улюбленими іграми шановного панства стануть ігри із мікросередовищем (муха на стіні підглядатиме за сусідами). Тарганам більше не загрожуватиме «рейд». За ними ганятиме мацьонький робот, здатний залізти до найвужчої шпарини і там замочити нещасного прусака пострілом з молекулярної гвинтів-ки. Вас щось скуботало‑скуботало, а потім вкусило? Це ваша кохана дівчина запустила вам під сорочку робота з мікродозою віагри (варіант – з мікродозою чогось заспокійливого). А ваш вживлений у тіло робот-охоронець, що причаївся біля статевого органу, негайно повідомить вам про цей милий жарт.
Ми вступаємо в еру керування мікросвітом. Мікросередовище впливатиме на культуру та цивілізацію. Якщо у минулому столітті погляди людей спрямовувалися до космосу і просторових завоювань, то теперішнє людство все більше цікавиться власним подвір’ям, генетичними кодами, успадкованими від предків, мікробами в унітазі та здоровим способом життя. Індивідуалістичні неврози ліберального суспільства також сприятимуть процесам мініатюризації. Самотня, затята у своєму егоїзмі особистість, зі-всібіч оточена та насичена мікротехнікою – таким може бути невеселе і контрольоване майбутнє людей середини двадцять першого століття.
Влада реально стане всюдисущою «нанократією». Рівні доступу до інформації прийдуть на зміну теперішнім рівням компетенції чиновників. В кого вищий рівень доступу – той і є головним начальником. Політичних технологів замінять політичні програмісти. Настане золота доба для найрізноманітніших бюрократів, жерців процедури і сповідників протоколів. Електронні віруси вичищатимуть від відсталих народів величезні території. Віртуальні світи почнуть наступ на той світ, котрий ми називаємо реальністю. Зламані, злочинно перепрограмовані та здичавілі мікроскопічні роботи нестимуть смерть і руйнування усьому живому. Людські тіла перетворяться на арени незримих змагань молекулярної техніки.
Такі ужастікі наснажують мене насолоджуватися сучасним життям. Мій холодильник ще не керує кліматом у квартирі. До жодного із моїх стільців не вмонтовано мікропроцесора, призначеного для вимірювання рівня спітніння моєї задниці. Блукаючи лісом, я ще не боюся потрапити під об’єктиви мікроскопічних відеокамер, розвішаних на кущах і замаскованих під сунички. А муха, що нахабно сидить на стіні мого кабінету, я впевнений, не підіслана ворогами для збирання компромату. І я добрими очима дивлюся на неї, знаючи: ти ніколи не зрадиш мене, звичайна мухо!
