Володимир Єшкілєв Кількість маленьких занепадів і здичавінь зростала-зростала і раптом переросла в якість. У великий занепад і загальне здичавіння. І в країні в цілому, і в межах щоденної досяжності автора. Навіть огляд місцевих «інформаційних ресурсів» не втішає й не заспокоює. Політиків обмінюють на мило, блогери каються, що топили кошенят у Бистриці.
Усе це не просто криза. Це системний обвал цінностей. На кшталт обвалу радянського способу існування двадцятирічної давності. Тоді великим пшиком закінчився похід марксят-ленінят до світлого майбутнього. І це багатьом здалося доброю нагодою для реставрації класичних цінностей – духовності, родинності, національної самоіден-
тифікації. Історія жорстоко посміялася із цих ілюзій. Зруйнована тюремна брама вела не до раю й не під вишні з хрущами. За нею була звичайна сіренька безодня. Реставрувати нічого не вийшло. Класичні цінності виявилися музейними підробками. На пропаганді тих цінностей підзаробило лише кілька «екскурсоводів». Зрештою, ще й досі підзаробляють.
В освіченій Європі щось подіб-не теж пережили. Десь так на межі двадцятих-тридцятих. Звісно, не так катастрофічно, бо мали більше за нас і розуму, і завзяття. Тоді групи католицьких і протестантських інтелектуалів перед тим, як остаточно втратити вплив на суспільну думку, виробили доктрину «кризового богословія». Вони були переконані, що вищий суд і пророковане «виконання часів» вже відбувається як своєрідна «криза комунікації» між світом людей і Небом. Основою для неї була, на думку тих інтелектуалів, фундаментальна зіпсованість людської природи, про яку так переконливо свідчив апостол Павло у своєму Посланні до Римлян (7:18‑20): «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то – ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені».
Скептики подейкують, що історія останніх століть (історія того, що отримало назву «гуманізму») може бути названа не історією людей, але історією того, згаданого апостолом, «гріха, що живе в нас». Вже в часи Відродження, коли «світочі гуманізму» проголосили людину «не хробаком, а богом», гріх цей почав жити власним химерним життям. Ім’я якого – цивілізація. Ідеал цього життя – наповнені товарами магазини і чисті туалети. Себто, те, про що мріяли «маленькі українці» впродовж останніх десятиліть. Не розуміючи, що «в пустелі без цінностей» ані 200 сортів шинки, ані пральна машина «суперслім», ані «туалет-не каченя» не врятують від тих пустельних вітрів, що дмуть від кінця історії. Від кінця всіх тих маленьких одноманітних історій про вуйків, які шукали істину у мішках з бульбою.
З кризою цінностей, як і з невиліковною хворобою, можна, звичайно, навчитися співіснувати. Адже зіпсованість людської природи дуже добре (дехто додає – підозріло добре) накладається на деградацію оточуючого світу. Як тільки ви погодились із тим, що «ніщо людське не є мені чужим», ви вже примирилися з обвалом цінностей, впустили в себе увесь той смітник «культурки», напрацьований голубенькими світочами гуманізму, політиками, проповід-никами, моралістами і онаністами за останні п’ять сотень років. Долучилися до натовпу «ходячих смітничків», напханих правильними гаслами і цитатами («Не кидай сміття на дорогу», «Насолод-жуйся!», «Живи на яскравій стороні!», «Корисна живинка щодня без зупинки!»). Гірше за це, мабуть, лише телесеріали. Але про монстрів іншим разом.
Кризу цінностей супроводжує бурхливий розквіт непотребу. Форми і види непотребу множаться. Непотребу ставлять пам’ятники, його вивчають в університетах і коронують словами. Непотріб від того стає самобутнім і самодостатнім. Непотріб стає справжнім Непотребом (з великої літери). При цьому він не набуває якості, бо не може цього робити за своєю природою. Зате він спроможний опановувати простір і динамічні властивості простору. Він прискорюється. Цифрується. Збільшує кількість терміналів для зв’язку з іншим непотребом. Можна сказати, що теперішній обвал є рухомим царством прискореного непотребу.
Щось подібне бачив у своїх видіннях пророк Єремія: «Але всі вони гуртом дурні і безглузді; наука їхня пуста, вона – лиш колода! Коване з Таршишу срібло та золото з Офіру, робота майстра та рук ливарника, з блавату й пурпури їхня одежа, всі вони – робота майстрів спритних» (Єр. 10, 8‑10).
За часів Єремії теж був обвал цінностей. Тоді зруйнували Храм. Що зруйнують завтра?
Comments are closed.