Володимир Єшкілєв У видавництві «Тіповіт» побачила світ нова книжка критика і письменника Євгена Барана «У полоні стереотипів та інші есеї». У книжці вміщено 79 текстів: есе, літературні портрети, замальовки. Здебільшого це — авторські колонки Євгена у місцевій періодиці. Читані окремо, вони не справляли цілісної картини, але зібрані у книжку створили певну симфонію настроїв письменника. На сторінках книги він разом зі своїми рідними, друзями і своїм народом переживає дні, тижні, місяці першої декади двадцять першого століття — химерні часи зміни епох, коли, здавалося б, устояні, окреслені і зрозумілі речі раптом втрачають чіткість контурів і з’єднуються із загальним потоком невизначеності.
Одним з найяскравіших образів письменника нашого часу, його призначення у книзі Євгена Барана є «божевільний будильник». Ця метафора, автором якої є Віктор Єрофєєв, дуже влучно попадає у головне настроєве русло книжки. Євгенові притаманна емоційно загострена реакція на події, змісти і символи оточуючого світу. Він шукає правду, як це робили його попередники за минулих часів, і не погоджується з тим, що правда — лише одна із назв веселого цвинтаря, на якому щоденно ховають Істину. Ту, яка починається з великої літери і пересічним людям досяжна лише у моменти рідкісних просвітлень. Який підсумок цих шукань? Євген відповідає: «Що залишилося незмінним — тільки пам’ять, коли ми були молодими і сповненими перспективи».
Шукання правди завжди відбувається через конфлікти. Власне, через усю книжку проходить вервечка конфліктних і ризикованих тез. Ця конфліктність відчувається навіть у назвах есе: «Порнографічна сутність правди», «Шевченко як несвобода», «Етичне альфонство» тощо. У творах письменника віддзеркалюється його поступ — перетворення того, хто фіксує недосконалість світу на своєрідного «археолога чистих слів», що намагається звільнити потоки мовлення від облудної шкаралупи накинутих на невинні слова зрадливих і корисних змістів. Можна сперечатися з Євгеном щодо певних оціночних суджень. Але так уже влаштовані люди — в кожного свій погляд на склянку. Один каже — наполовину повна, інший — наполовину порожня. І сперечатися щодо цього так само безперспективно, як агітувати небесне птаство підтримати Кіотський протокол.
Кажуть, що Євген Баран уже багато років веде щоденник. У це можна повірити, адже відбиток своєрідної «щоденниковості» відчувається в більшості текстів книги «У полоні стереотипів…». Авторові дуже кортить бути уважним і неупередженим свідком доби. Іноді це йому вдається. А що може бути приємніше, ніж співпадіння твого приватного свідчення з тими анналами, які не руками людськими пишуться. Можливо, колись ці свідчення наснажать на пошуки правди когось із нових поколінь і традиція продовжиться. Адже життя, врешті-решт, є тяглістю (у всіх можливих значеннях цього слова) і цієї правди нікому ще не вдавалося поставити під сумнів…
Comments are closed.