Володимир Єшкілєв Суспільство за останні роки розслабило м’язи. Його репресивні апарати охляли, найкращі лягаві розбіглися закордонами та охоронними агентствами. Кілька ментів ще зберегли корисну технічну звичку вибивання-витискання показів, але навіть колеги сприймають їх неоднозначно. Суспільству добре жилося ці останні роки. Воно переважно не зобов’язувало меншу частину співгромадян системно плющити більшу частину. Для цього не було сильних мотивацій. Верхам добре кралося, низам легко пилося, між верхами і низами, як гімну в ополонці, жваво плавалося «середньому класові». Кредитний дощ з глобальної фінансової хмари щедро зрошував тутешню паразитарну людність, яка мріяла про дорогі автівки і сито підсміювалася зі своїх лідерів?долбогрьобів.
Але хмара розсіялася і безжальне сонце кризи освітило наш смітник. «Успішні люди» і «середній клас» виявилися трохи назвою, трохи міфами, трохи отим в ополонці. Замість бадьорої працьовитої когорти, передбаченої цими словосполученнями, ми побачили немалу тарганячу зграю понтових нероб, що звикли жити за позичені гроші. Окремі світлі винятки тільки підкреслили темний статистичний вирок. Суспільство відчуло підвищення температури і тиску. Відчуло потребу лікуватися, займатися фізкультурою, тренувати охлялі м’язи. Першими на цю потребу відгукнулися збирачі боргів — колектори. З них, як бачимо, почалося відродження репресуючої меншості. Відродження, канєшна, сумбурне, але, як то кажуть північні брати, «ліха бєда начало». Сталінські соколи тридцятих теж починали з галімої продразвьорсткі.
…Колись, за часів Великого Риму, слово «колектор» означало лише шкільного товариша. Й тільки в новітні часи воно набуло загрозливого змісту. Першими «класичними» колекторами вважаються кремезні італійські хлопці, які в Америці доби сухого закону — за відсоток зі здобутого — нагадували тамтешнім посполитим, що треба вчасно платити за газ?/?світло і чесно повертати кредити. Власне, великі мафіозні клани Нової Англії «піднялися», всупереч легендам, не так на героїчному бутлегерстві і гламурному сутенерстві, як на банальному (але регулярному) мордобітії хронічних неплательників комунальних послуг. При цьому кредитні банки і газові компанії Східного узбережжя зберігали свою буржуйську респекцію. Типу: «руки, які ніколи не били».
За сімдесят років американські колекторські фірми пройшли довгий шлях від найнятих на кілька тижнів молодіжних банд, що працювали навіть без поліційного «даху», до солідних компаній з ліцензіями і переліком засобів психологічного тиску, який би викликав зацікавленість навіть у гестапівських дознавальників. Їхні колеги в Україні лише починають свій довгий шлях до вершин слави і успіху, але мені чомусь здається, що вони його успішно здолають. Є в нас здібні хлопці, здатні відгукнутися на пекучі суспільні потреби. А коли приде час стверджувати в Україні післякризову «владу твердої руки», з тих колекторських загонів, котрі пройдуть випробування кров’ю боржників, можна буде, припустімо, формувати ескадрони «добровольців» для придушення різноманітних інакомислячих і «ворогів народу». Зрештою, та сама робота, лише об’єкт впливу інший. А правоохоронці берегтимуть честь мундирів.
По телебаченню показали сюжет: якійсь штемп з допомогою корєфанів відбився від колекторів, котрі намагалися за борги відібрати в нього авто. Журналіст закінчив сюжет оптимістичним прогнозом, що боржники будуть тепер організовано протистояти колекторам. Ая! Так ми й повірили, що мощно організовані крілики успішно протистоятимуть вовчим зграям. Просто колектори в нас ще зовсім-зовсім початкуючі. Без досвіду й принагідних тилів. Ще трошки, і в них повиростають кігті-зуби і таких «автопроколів» різко поменшає. Натомість, побільшає битих мордасів з числа колишнього «середнього класу». Що надасть нам право набрати в легені побільше повітря і пророчо-натхненно вигукнути: «Нова ера починається!»
