Зимові мандри рідко бувають приємними. Холодна волога атакує амбразури одягу, вітер нагадує, що комірець светра буває або гламурним, або теплим. А також про те, що творці гламурних светрів взагалі нічого не знають про зиму. Напевно, вони вважають, що зима – це коли на Мальорці накрапує дощик. Себто, вони знають, що є країни, де чотири місяці земля вкрита снігом. Але думають, що це екзотика. Що серед тих снігів білі ведмеді весело п’ють з аборигенами охолоджену кока-колу.

Рік, що минає, був важким для багатьох людей. Криза зачепила представників усіх сфер суспільного життя. Що відбувалося зі спортом в Івано-Франківську, «Репортер» розпитав у голови міського комітету фізкультури і спорту Віталія Матешка.

Усе починалося не так вже й давно. Cім’я наша була середнього достатку і ми, як і більшість населення СРСР, збирали гроші на машину все життя. Перший раз ми майже дійшли до спільного оргазму, але начальник татового цеху вирішив, що вишнева «четвьорка» йому ближче по духу, і ми знову обмежилися вирізанням картинок зі спортивними тачками з мадярського журналу «Кепеш спорт». Роки йшли, тато з мамою далі збирали гроші, машини дорожчали рівно настільки, що нам не вистачало 300 рублів. Тоді я прийняв вольове рішення – вламати батька поїхати до Тернополя на автобазар. Бо сусід казав, що так дешево, як у Тернополі, не знайдеш ніде, а вибір – «сумашедший».

Що далі в ліс, то менше ефективних технологій. Така сумна доля засобів для інтелектуального обслуговування владної боротьби. Колись просте «забивання» списку кандидатів однофамільниками давало потрібний ефект. Тепер навіть бомбові педофільські скандали практично не впливають на остаточні підрахунки «електоральних курчат».

За останні півтора роки Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр отримав звання «академічного», поставив майже десять нових вистав, оновив колектив і прославився на цілу Україну. Дякують за це новому директору — Ростиславу Держипільському, який, до речі, зовсім недавно ще й став депутатом.

Минулого понеділка на програму до Шустера запросили Параску Королюк. Кавалер-дама Ордену Княгині Ольги баба Параска намагалась розповісти, як її не пустили на ювілейну помаранчеву тусовку й яка хороша людина Микола Катеринчук. Поки старенька озвучувала свої плутані меседжі («а він сказав, а я йому сказала»), на обличчях присутніх політиків і журналістів можна було побачити всю правду про українську «еліту». Здавалось, ті самі люди, котрі п’ять років тому створили міф про бабу Параску, тепер ладні виштовхати її або ж самі вибігти зі студії. Нарешті бабу перервали на півслові і запросили до студії якусь гламурну дівчину, яка задала якесь гламурне запитання.

І жити без нього важко, і з ним нелегко. Якщо пустити все на самотік — за пару років буде катастрофа. Або наводити там порядок, або здатися нафіг і чекати страшного фіналу. Легковажні батьки, підключаючись до Інтернету, рідко думають про наслідки. Дитина, граючись в онлайн-ігри, спокійно заходить на порносайти, якими кишить сітка, і бачить те, чого їй бачити не потрібно. Не кажучи про збоченські сторінки, або ще якусь гидоту. Треба бути обережним. От і все. А далі — насолоджуйтесь.
 

Іноді в мутному теплому потоці новин, що пливуть трубами Інтернету, зустрічається корот-ке крижане повідомлення, яке вибиває тебе з тої каналізаційної «інфотеплості». Повідомлення, яке не стосується марнотного світу з його безглуздими перегонами в ім’я грошей, влади, слави. Одно з таких повідомлень прийшло у неділю. Помер Патріарх Сербії Павло (в миру Гойко Стойчевич). Спочатку він перейшов рубіж 95 років, потім — кордон смерті і тепер чекатиме виповнення часів з іншого боку буття. Там, на іншому боці, він зустрівся з багатьма вівцями того стада, яке Бог доручив йому у часи непевні і смертоносні. Там, на іншому боці, йому буде чим виправдатися перед очима Вічного Духа, іменем якого він відпускав, підносив і благословляв.

16 листопада виповнилося десять років як телерадіоком-панія «Вежа» вийшла в ефір. За цей час директорами ТРК були: Василь Рмиж, Богдан Томенчук, Ярослава Угринюк, Іван Вовк (двічі) та Олена Третяк, яка працює і зараз. Незмінним залишався тільки головний редактор — Михайло Маланюк.

Теперішній спікер і кандидат у президенти Володимир Литвин любить широкі історичні узагальнення. Це зрозуміло. Він же історик, автор трьох товстих і претензійних томів із назвою «Історія України». Чергову спробу підвести риску під цілою епохою ми можемо прочитати в інтерв’ю Володимира Михайловича, яке він дав виданню «Комерсант-Україна».

«Репортер» поспілкувався із заступником голови обласного територіального відділення Антимонопольного комітету (АМКУ).

Є декілька категорій, до яких можна віднести людей з підкреслено радісними обличчями, незалежно кого вони бачать на сцені — чи то Бобула, чи то Вакарчука.

Карантинна бездіяльність навіть дорослих людей підриває на щось таке дитяче. Ось подруга розшиває бісером свій антивірусний намордник. Спочатку сказала, що зробить «візеруночок». Але замість орнаментальних ліній вимальовується якась потвора. «Це хто в тебе такий?» — питаю. «Каліфорнійський грипопотам», — відповідає мала і пропонує: «Хочеш, я й на твоєму щось таке втну?». «Ага, — погоджуюсь, — утни симпатичну мікробку. З мордочкою, як у легеневого тифу і з хвостиком, як у легеневої чуми. Буде прикольно».

Нещодавно почалися зйомки новорічного мюзиклу «Козаки», у якому взяли участь відомі українські та російські актори, співаки і навіть спортсмени. Головні герої мюзиклу — три запорізьких

козаки. Вони вирушають до Москви за «легендарної горілкою з бульбашками», яку повинні привезти батькові однієї дуже вродливої дівчини. Інакше той не дасть дозволу на одруження закоханих. По дорозі до столиці з козаками трапляється багато цікавого. В одному епізоді їм допомагає величезний коваль, роль якого зіграв прикарпатський богатир Василь Вірастюк. За контрактом до виходу фільму акторам заборонено багато розповідати пресі. Але дещо «Репортер» таки довідався.

З настанням опалювального сезону в місті питань не поменшало. Десь гаряча вода ледь тепла чи відсутня, десь батареї й досі залишаються крижаними. Люди нарікають, тому що згідні оплачувати лише якісні послуги. Що думає про це івано-франківська влада, читайте в інтерв’ю із заступником мера Олександром Дерев’янком.