Погляд

Сергій Романюк: «Наші люди знають, що таке церква»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Упродовж 27 років він був актором Івано-Франківського облмуздрамтеатру. Саме тут отримав звання заслуженого і народного. Далі – столиця, міжнародні нагороди… Загалом у театрі Сергій Романюк зіграв майже 80 головних ролей, а нині колеги-театрали називають його людиною кіно і актором планетарного масштабу. Романюк-громадянин вважає, що людина прийшла у цей світ, щоби здивувати себе, когось, і при цьому не нашкодити ані собі, ані суспільству.

– Пане Сергію, щоб потрапити до рейтингового фільму, треба мати ім’я, чи фортуна посміхається і початківцям?

– Кінопроби – це завжди лотерея. Якщо фільм фестивальний, то задля резонансу має бути зірка. На проби «Владики Андрея», наприклад, я приїздив тричі, а загалом на цю роль було 15 українських акторів. Якщо не пропонують, то своє «я» треба вміти приборкати, бо до всього має бути готовність. От як з Вишиванюком, якого знову призначили главою області. Він – господарник, а не демагог і політик. До речі, саме з його рук свого часу я отримав звання народного артиста.

– Які картини мали б відповідати українській дійсності?

– Нині бракує кіно про загальнолюдські проблеми. Знімати невиважені з історичної точки зору теми – зайве. А чим нас годують? Кров, насилля, наркоманія, проституція. Підліткова жорстокість, яку діти знімають на свої телефони, саме звідти.

Принаймні, маємо щастя, що на Західній Україні є культ релігії і концепція духовності. Наші люди знають, що таке церква, гріх, мама і тато, морально-етичні стосунки.

– Як сприймаєте поняття «націоналізму» та його різні трак­тування в Україні? Що скажете про ситуацію з Бандерою?

– Патріотизм – прийнятний варіант, націоналізм – крайність, з якої може статися колапс. Треба відчувати час і знаходити компроміси. Присвоєння Бандері звання Героя України наразі було помилкою. Чому, приміром, не Чорновіл, який був героєм без суперечностей?

– Якою має бути державна політика, аби змінився спосіб фінансування культури?

– Я за реформи. Але чи будуть прийняті закони виконуватися? У нас якась всезагальна безвідповідальність. Але насправді, окрім Ліни Костенко, для мене поняття культури в Україні взагалі ні з ким не асоціюється. Не думав, що доживу до того часу, коли ввечері, крім матюків, від молоді нічого не почую. А ми колись сиділи в бібліотеках. Тими шоу, що на телебаченні, привчаємо молодь до примітивної, похабної, низької, вульгарної естетики. Якщо в цілому, то культура наша залежить від кожної області, міста, села.

– А від кого залежать зміни?

– Ми, як велика червона риба, яка відкладає ікру і гине, аби мальки мали чим харчуватися. Від нас з вами мало що залежить. Значення має те, що будуть робити у владних кабінетах. У Китаї, наприклад, розстріляли чиновника за хабар у 100 тисяч доларів, а у нас – відкати на мільйони. Якби ті чиновники будували сиротинці, садочки, то ще можна було б їх простити.

– Як вам, наддніпрянцю, вдалося зіграти колоритну постать галицького митрополита Шептицького?

– Коли Янчук запропонував мені цю роль, я сказав, що навряд чи маю право грати Шептицького, бо він для мене святий. Цей чоловік під час війни рятував єврейських дітей, віддавав гроші на сиротинці. Щоб хоч трішки відчути його іпостась, я кілька днів жив у монастирі, кинув курити…

– Кажуть, митці переживають творчі муки…

– Це – стереотип. Прикладом людини, якій болить, є хіба що та ж Ліна Костенко. Якщо актор – професіонал, багато читає, спостерігає, то зіграти будь-яку роль для нього не проблема. Я не бачив, щоб мучилися Михалков, Янковський чи Джигарханян. У них усе було естетично красиво, без істерик і сліз.

– Про що спілкуються актори між собою?

– Театр, кіно, естрада. Після цього – рибалка, відпочинок. У мене, до речі, немає жодного колеги-актора, який би мав свій бізнес. Сподіваємося, що врешті приймуть закон про меценатство і наша країна підійметься у кіновиробництві. Можливості і таланти у нас є. Серед режисерів – Юрій Кибальчук, який знімав «Штольню», той же Олег Янчук, Олесь Санін.

– Початок квітня – жартівливий. Поділитесь цікавою акторською історією?

– Коли говориш поспіхом, та ще й російською, часто трапляються смішні заплітики. Коли ми з Олею Сумською знімалися у телесеріалі «Територія краси», в одному з епізодів їй треба було смажити яйця і при цьому швидко говорити російською. Вона ж замість вибивати яйця у пательню, розбила їх об стіл – і все вилилося на костюм. Далі як закричить: «Стоп, я далі не буду зніматься! Я вся в яйцях!».