Погляд

Купити авто

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

«Ти вже дозрів до того, щоб купити машину», – сказала мені подруга після другого келиха вина. Її інтонація не залишала жодного сумніву: це не просто філософський висновок спостережниці, а конкретне побажання з елементами наказу. «Отакої! – подумав я. – Це ж він і є: чисто жіночий спосіб світобачення». Ти собі думаєш, що просто живеш, пишеш черговий роман і полюєш на вампірів, а насправді ти лише дозріваєш до священного чину шофера. Дозріваєш як огірок на городі.

А коли ти дозрієш, то отримаєш ексклюзивне право підвозити прекрасну леді: 1) до університету, де вона вчиться; 2) до кафе, де вона споживає тірамісу; 3) до салону краси, в якому в чорні дні їй миють голову. Що таке «чорні дні»? Це коли у багатоповерхівці, де поки що мешкає прекрасна леді, відключають воду.

Зрозуміло, що варто було повернути нашу із нею розмову до сумних реалій світу. Повернути одним лише риторичним запитанням: «Звідки ж на тую машину взяти грошей?». Але мрії юних прекрасних леді не можна підстрелювати як качок. Це неправильно. Тому я проковтнув оте риторичне й теж собі відпив трохи вина.

Таким добрим ковтком, мілілітрів за сорок. Адже невисловлені запитання запивати ще важче, ніж товстий шматок погано просмаженого м’яса. Зате вже за кілька хвилин я дізнався, що своєю улюбленою моделлю моя подруга вважає чотириста сьомий «пежо» (що свідчить на користь її природної скромності), що вона «просто балдіє» від шкіряної оббивки кремового кольору і що у бойфренда її подруги «галіме роздовбане старе «ауді», у якому смердить рибою».

Такі образи спокушають мене до узагальнень. Жіночий всесвіт, як я його собі уявляю, влаштований саме так: рай оббито ніжною кремовою телячою шкірою, а в пеклі нестерпно смердить рибою. Це зрозуміло. Але чому дівчатам так подобаються оті «пижики» з їхніми акулячими передками? Може їх приваблює захована у дизайні агресивна динаміка? Напевно я про це ніколи не дізнаюся. Так само, як ніколи не наважусь купити автівку. Навіть, якщо колись в мене буде достатньо грошей для здійснення такого доленосного вчинку. Вибач мені, дівчинко…

Я завжди вважав, що є люди, яким взагалі не варто сідати за кермо. Існує, наприклад, такий емоційний тип водіїв, що постійно коментує поточні шляхові події: «Куди ти поїхав, козел!?», «Що тут робить ця купа металобрухту?». Такі шофери швидко стомлюються. Так само, як і помисливі люди, до яких я відношу себе. Якщо постійно напружено думати про можливі неприємності, то ці неприємності обов’язково з’являться – таким є напівмістичний «закон протягування обставин».

Крім того, дорога – це ж своєрідна «релігія неспокою». Зі своїм особливим культом, зі своїми ритуалами і жерцями (не плутати із даішниками). Так нехай ця «релігія» залишиться для мене невідомим вченням з невідомого мені світу. І я час від часу слухатиму шоферські байки із здивовано-профанічним виразом на обличчі.

Не кожне дозрівання має закінчуватися збором врожаю. Хоча більшість з числа прекрас-них леді із таким висновком навряд чи погодяться.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.