І жити без нього важко, і з ним нелегко. Якщо пустити все на самотік — за пару років буде катастрофа. Або наводити там порядок, або здатися нафіг і чекати страшного фіналу. Легковажні батьки, підключаючись до Інтернету, рідко думають про наслідки. Дитина, граючись в онлайн-ігри, спокійно заходить на порносайти, якими кишить сітка, і бачить те, чого їй бачити не потрібно. Не кажучи про збоченські сторінки, або ще якусь гидоту. Треба бути обережним. От і все. А далі — насолоджуйтесь.
Іноді в мутному теплому потоці новин, що пливуть трубами Інтернету, зустрічається корот-ке крижане повідомлення, яке вибиває тебе з тої каналізаційної «інфотеплості». Повідомлення, яке не стосується марнотного світу з його безглуздими перегонами в ім’я грошей, влади, слави. Одно з таких повідомлень прийшло у неділю. Помер Патріарх Сербії Павло (в миру Гойко Стойчевич). Спочатку він перейшов рубіж 95 років, потім — кордон смерті і тепер чекатиме виповнення часів з іншого боку буття. Там, на іншому боці, він зустрівся з багатьма вівцями того стада, яке Бог доручив йому у часи непевні і смертоносні. Там, на іншому боці, йому буде чим виправдатися перед очима Вічного Духа, іменем якого він відпускав, підносив і благословляв.
16 листопада виповнилося десять років як телерадіоком-панія «Вежа» вийшла в ефір. За цей час директорами ТРК були: Василь Рмиж, Богдан Томенчук, Ярослава Угринюк, Іван Вовк (двічі) та Олена Третяк, яка працює і зараз. Незмінним залишався тільки головний редактор — Михайло Маланюк.
Теперішній спікер і кандидат у президенти Володимир Литвин любить широкі історичні узагальнення. Це зрозуміло. Він же історик, автор трьох товстих і претензійних томів із назвою «Історія України». Чергову спробу підвести риску під цілою епохою ми можемо прочитати в інтерв’ю Володимира Михайловича, яке він дав виданню «Комерсант-Україна».
«Репортер» поспілкувався із заступником голови обласного територіального відділення Антимонопольного комітету (АМКУ).
Є декілька категорій, до яких можна віднести людей з підкреслено радісними обличчями, незалежно кого вони бачать на сцені — чи то Бобула, чи то Вакарчука.
Нещодавно почалися зйомки новорічного мюзиклу «Козаки», у якому взяли участь відомі українські та російські актори, співаки і навіть спортсмени. Головні герої мюзиклу — три запорізьких
козаки. Вони вирушають до Москви за «легендарної горілкою з бульбашками», яку повинні привезти батькові однієї дуже вродливої дівчини. Інакше той не дасть дозволу на одруження закоханих. По дорозі до столиці з козаками трапляється багато цікавого. В одному епізоді їм допомагає величезний коваль, роль якого зіграв прикарпатський богатир Василь Вірастюк. За контрактом до виходу фільму акторам заборонено багато розповідати пресі. Але дещо «Репортер» таки довідався.
Карантинна бездіяльність навіть дорослих людей підриває на щось таке дитяче. Ось подруга розшиває бісером свій антивірусний намордник. Спочатку сказала, що зробить «візеруночок». Але замість орнаментальних ліній вимальовується якась потвора. «Це хто в тебе такий?» — питаю. «Каліфорнійський грипопотам», — відповідає мала і пропонує: «Хочеш, я й на твоєму щось таке втну?». «Ага, — погоджуюсь, — утни симпатичну мікробку. З мордочкою, як у легеневого тифу і з хвостиком, як у легеневої чуми. Буде прикольно».
З настанням опалювального сезону в місті питань не поменшало. Десь гаряча вода ледь тепла чи відсутня, десь батареї й досі залишаються крижаними. Люди нарікають, тому що згідні оплачувати лише якісні послуги. Що думає про це івано-франківська влада, читайте в інтерв’ю із заступником мера Олександром Дерев’янком.
Україна невпинно й напружено працює без видимих наслідків праці. Про цей «хвеномен» нам на кожному кроці нагадують білборди і сіті-лайти. «Вона працює. Вона — це Україна». Між тим навколишнє життя стає все гіршим і все більш насиченим імпортом. В тому, що працює Китай, — жодних сумнівів. Достатньо зайти до будь-якого промтоварного магазину і подивитись на логотип виробника. Судячи з автомобільного потоку, також працюють Корея, Японія, Штати, Європа, Росія та індійська «Тата».
Ні для кого не є секретом, що найбільше скарг – на роботу комунальних підприємств. І справа не тільки в жеках, бо ще є вода, каналізація, тепло. В Івано-Франківській області 23 квітня 2009 року утворено Державну житлово‑комунальну інспекцію. В її функції входить перевіряти роботу всіх комунальних підприємств. Про те, що саме роблять працівники цієї інспекції, «Репортеру» розповів її начальник Петро Іванишин.
Чим гірша погода, тим приємніше вмоститися у кріслі і читати щось «викопне». Книга «Революція на Україні» була видана радянським «Гос-іздатом» у 1930 році і репринтно перевидана через шість десятиліть. Упорядкував С. А. Алексєєв. Збірник уривків з мемуарів. Спогади «контрреволюціонерів» про революцію і громадянську війну. Серед авторів: Винничен-ко, Могилянський, Денікін, Гольденвейзер, Гурко, Лукомський, Чериковер та інші. Вони були свідками одинадцяти змін влади у Києві за ті три з половиною роки, що пройшли між добою Тимчасового уряду і відступом поляків у червні двадцятого. Спогади цих людей не співпадають з «історичною» брехнею, пропонованою підручниками. Радянськими і сучасними. Зате вони, ці спогади, красиво «перекладаються» на історію України останніх років. Настільки красиво, що читача спогадів тягне на банальності: все, мовляв, повторюється.
Про воду і гроші «Репортер» поспілкувався з генеральним директором комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром» Миколою Саєвичем.
Hайкращий спосіб подолання модного тепер пивного алкоголізму – споживання кави. Сьогодні ми одягнулись тепліше (нє май мєсяц) і вийшли долати пивного змія удвох. Я і Наталі. Ми сидимо в кафе на сотці і ліниво ностальгуємо за тими часами, коли пересічні люди читали книжки і дивились артгаузні фільми. Попри нас йде потік нових людей. Нових, новітніх і супернових мешканців України. Вони читають написи на білбордах і дивляться «Букіних». Я здогадуюсь, що цього достатньо для їхнього щастя. Наталі знає це напевне. Вона колишній журналіст і діючий держслужбовець.