Іноді дивуєшся: як все ж таки мало треба для зрушення внутрішньої рівноваги. Достатньо, скажімо, миючому засобу змінити назву з «Калгоніту» на «Фініш», як негайно виникає відчуття повзучого апокаліпсису. І на тлі цього відчуття вже не так принципово, як саме називається той товстий жадібний пацан, який продався за діжку варення – Плохіш (у версії Аркадія Гайдара), Біллі Бантер (у Френка Річардса) чи нардеп Ікс (у версії сучукрполітики).

Енергозбереження нині стало модним словом. Це тема багатьох новинних сюжетів, яка зачіпає чи не всі сфери економіки. «Репортер» розпитав Мирослава Мельниковича, начальник, відділу енергозбереження та комунальних підприємств Івано-Франківського міськвиконкому, про те, що робиться у цьому напрямку в обласному центрі.

Якщо ви ніколи в житті не стикалися із садомазохізмом, але якась сила штовхає вас до невідомого – станьте продюсером молодого таланту. «Старих» не чіпайте, бо вони все знають і без вас, ваш тандем проживе щасливо два дні та спочине на купі матюків з обох боків. Талант має бути молодим.

«Необмежена влада здатна розбестити того, хто нею володіє», – написав колись Вільям Пітт, британський прем’єр у 1766-1768 рр. Через сто років після нього один із батьків-засновників сучасної політології лорд Ектон розвинув цю тезу: «Влада має тенденцію розбещувати, абсолютна влада розбещує абсолютно. Великі люди – майже завжди погані люди». На фундаменті цих висловлювань теоретики новітніх часів вибудували цілу науку політичних і громадських обмежень для влади. Точніше сказати: обмежень для того зла, яке заховане у шкаралупі кожної влади. У відповідь на ці обмеження влада стала хитрішою і підлішою. На зміну прямолінійним монархам з їхньою відвертою тезою «Держава – це я!» прийшли технократи з голлівудськими посмішками і солоденькими балачками про свободу і народоправство.

Усе тече, усе змінюється. Ця давня істина підтверджується щогодини. Поряд з моїм письмовим столом працює телевізор. На екрані – прес-конференція людей, які називають себе українськими інтелігентами. Ще кілька тижнів тому вони супроводжували у всіх передвиборних поїздках чинного Президента, розповідали людям, що йому немає жодної альтернативи, яка би вдовольнила справжнього патріота. А тепер ці ж самі люди розповідають про неймовірні чесноти іншої людини.

Останнім часом прикарпатці все більше відчувають, як б’ють по їхніх гаманцях ціни на продукти харчування. Про те, наскільки подорожчали основні продукти, що стало цьому причиною і як може впливати на цей процес державна інспекція контролю за цінами в області – в розмові з її начальником Михайлом Стульківським.

Людина так влаштована, що її тягне комусь або чомусь служити. Цей поклик служіння незмінно супроводжує людський рід від сивих часів. Попередні покоління мали для служіння зручного ідола – майбутнє комуністичне царство справедливості. Але два десятиліття тому ідол розвалився. Від нього залишились дивні, подібні до привидів «носії ідеї» і безглузді гасла про те, що справедливість десь є і за неї варто боротись.

Телеканал новин «24» дивляться в усіх областях України та в Криму. В Івано-Франківську на цьому каналі місцеві новини виходять з 2007 року у 20‑хвилинних інформаційних блоках. Туди журналісти вміщають: останні події громадського та політичного життя Прикарпаття, новини економіки, спорту, шоу-бізнесу, культури, курси валют і погоду. В Івано-Франківській області телеканал новин «24» переглядають як із допомогою звичайної телевізійної антени, так і через кабельне ТБ («Дискавері», «Сіріус»). Що пропонує «24 канал» прикарпатцям, розповідає головний редактор івано-франківського регіонального відділення Лариса Фреїшин.

Колись я купив за двісті баксів «Пабєду» та поїхав на ній до Німеччини, сподіваючись обміняти її на якусь садибу в околицях Мюнхена. Але за три моїх місяці в Берліні нею зацікавився лиш один ненормальний, який запропонував помінятися на «Опель Рекорд». Потім я не зміг розмитнити його в Україні та загнав гнити в гаражі.

Зимові мандри рідко бувають приємними. Холодна волога атакує амбразури одягу, вітер нагадує, що комірець светра буває або гламурним, або теплим. А також про те, що творці гламурних светрів взагалі нічого не знають про зиму. Напевно, вони вважають, що зима – це коли на Мальорці накрапує дощик. Себто, вони знають, що є країни, де чотири місяці земля вкрита снігом. Але думають, що це екзотика. Що серед тих снігів білі ведмеді весело п’ють з аборигенами охолоджену кока-колу.

Рік, що минає, був важким для багатьох людей. Криза зачепила представників усіх сфер суспільного життя. Що відбувалося зі спортом в Івано-Франківську, «Репортер» розпитав у голови міського комітету фізкультури і спорту Віталія Матешка.

Усе починалося не так вже й давно. Cім’я наша була середнього достатку і ми, як і більшість населення СРСР, збирали гроші на машину все життя. Перший раз ми майже дійшли до спільного оргазму, але начальник татового цеху вирішив, що вишнева «четвьорка» йому ближче по духу, і ми знову обмежилися вирізанням картинок зі спортивними тачками з мадярського журналу «Кепеш спорт». Роки йшли, тато з мамою далі збирали гроші, машини дорожчали рівно настільки, що нам не вистачало 300 рублів. Тоді я прийняв вольове рішення – вламати батька поїхати до Тернополя на автобазар. Бо сусід казав, що так дешево, як у Тернополі, не знайдеш ніде, а вибір – «сумашедший».

Що далі в ліс, то менше ефективних технологій. Така сумна доля засобів для інтелектуального обслуговування владної боротьби. Колись просте «забивання» списку кандидатів однофамільниками давало потрібний ефект. Тепер навіть бомбові педофільські скандали практично не впливають на остаточні підрахунки «електоральних курчат».

За останні півтора роки Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр отримав звання «академічного», поставив майже десять нових вистав, оновив колектив і прославився на цілу Україну. Дякують за це новому директору — Ростиславу Держипільському, який, до речі, зовсім недавно ще й став депутатом.

Минулого понеділка на програму до Шустера запросили Параску Королюк. Кавалер-дама Ордену Княгині Ольги баба Параска намагалась розповісти, як її не пустили на ювілейну помаранчеву тусовку й яка хороша людина Микола Катеринчук. Поки старенька озвучувала свої плутані меседжі («а він сказав, а я йому сказала»), на обличчях присутніх політиків і журналістів можна було побачити всю правду про українську «еліту». Здавалось, ті самі люди, котрі п’ять років тому створили міф про бабу Параску, тепер ладні виштовхати її або ж самі вибігти зі студії. Нарешті бабу перервали на півслові і запросили до студії якусь гламурну дівчину, яка задала якесь гламурне запитання.