Людина так влаштована, що її тягне комусь або чомусь служити. Цей поклик служіння незмінно супроводжує людський рід від сивих часів. Попередні покоління мали для служіння зручного ідола – майбутнє комуністичне царство справедливості. Але два десятиліття тому ідол розвалився. Від нього залишились дивні, подібні до привидів «носії ідеї» і безглузді гасла про те, що справедливість десь є і за неї варто боротись.
Ті, що не можуть не служити, недовго лишались без предмету поклоніння. Меншість з них знайшла собі для вклякання маленьких різнокольорових ідолів ідейного штибу. Більшість почала служити грошам, справедливо поміркувавши, що краще молитися самому дияволу, аніж його посередникам. Там, де є віруючі, обов’язково з’являються жерці. Вони і з’явились – у вигляді організаторів численних тренінгів зі спокусливими назвами «Як заробити мільйон за сім років», «Шлях до успіху», «Початок життя за власним сценарієм» тощо. Жерці повідомили новонаверненій пастві, що не треба шукати власних ритуалів служіння грошам, бо ж такі ритуали давно вже розроблені розумними людьми з англо‑саксонськими, ірландськими, німецькими, єврейськими, італійськими та французькими прізвищами.
Скажімо, Джек Кенфілд і Джанет Світцер, автори книги «Думати і багатіти» наводять таке висловлювання архіжерця грошового культу мультимільйонера Джона Демартіні: «Якщо ви прагнете розбагатіти, а гроші не ціните, то розбагатіти не зможете. Прагнути треба того, щоби багатство саме йшло до вас. Якщо вогонь прагнення багатства не горить у вас всередині, то не варто чекати, що багатство оточить вас ззовні. Для його отримання необхідна перш за все визначеність цілі». Отже маємо справу зі своєрідною «метафізикою багатства», про яку свого часу натякав автор «Капіталу» (у третьому томі). Можна повірити Демартіні – той, хто не служить грошам усім своїм єством, тому ніколи не вийти в олігархи.
Гроші вимагають не меншої відданості й не менш ретельних відправ, аніж примхливі язичницькі боги. Грошам будують храми, замасковані під банки, молельні (котрі ззовні виглядають як біржі) і маленькі каплички, які невіруючі вважають обмінними пунктами валюти. Божество грошей має свою «благодать», яка називається кредитами. Ця «благодать» розподіляється поміж тих, хто вірить у божество грошей. На відміну від справжньої благодаті, що не потребує вдячності, кредити дають під відсотки і від наділених ними вимагають примноження багатства. Жерці вчать неофітів правилам користування грошима. Іноді ці повчання нагадують притчі східних мудреців. Вони дають зрозуміти різницю між служінням грошам і тривіальною жадобою. Джуніор Мерчисон так повчав кредитоспроможну паству: «Гроші подібні до гною. Якщо розкидати їх рівномірно по всьому полю – отримаєш добрий врожай. А складеш гроші в одну купу – отримаєш пекельний сморід».
Отже, справжній служитель монетарного культу не повинен бути ані жадібним, ані скупим. Тому що жадібні і скупі служать не божеству грошей, а своїм примітивним комплексам. Справжній служитель повинен примножувати кількість грошей і кількість вірних. Він має знищувати все, що протистоїть всевладдю грошей. Тому на прапор монетарного культу винесене правило Тотальної Іронії. Коли все висміяне і піддане сумніву – у божества грошей немає конкурентів. Нам усе пофіг, але гроші нам не пофіг – ось гасло найпередовішого авангарду сучасності. Гроші залишаються у підсумку будь-якого заперечення містики та магії. Якщо десь висміюють окультизм, знайте: ті, хто висміює, служать божеству грошей. І після їхньої іронії наступить не просвітлення і не «тріумф наукового мислення», а лише черговий локальний перерозподіл капіталу.
Але це вже наступна історія.
