Про результат, який на Прикарпатті отримала «Свобода», будь-яка інша партія могла би мріяти. Адже нині свободівці мають найбільшу кількість мандатів як в обласну, так і в міську ради. Втім, вимагають перевиборів. Із цього приводу цікаво почути думку голови обласної організації ВО «Свобода» Олександра Сича.
Ще десять років тому світ здавався твердим. Тепер ілюзія непорушності зруйнована. Тепер навіть дивно – як можна було так помилятись? Насправді світ тече, зміст життя перетікає у нові історичні форми з такою швидкістю, що ті покоління, між якими чотири-шість років, вже не розуміють одне одного.
Минулого тижня до Івано-Франківська завітала Розалія Кобилянська, президент Української академії інтегративної медицини, лікар-невролог із 33-річним стажем. Вона розповідає, як за допомогою новітніх препаратів можна вберегтися як від грипу, так і від раку.
Людський час впирається в смерть. Іноді це виглядає як лінія з крапкою, іноді як незавершене, розірване коло, іноді як безодня. Смерть радше зліва, стверджував відомий містик. І навіть, якщо все життя сумлінно дивитись лише направо, смерть здатна нагадати про себе, зробивши одної миті усі напрями лівими.
Між двома промзонами зачаїлась засипана цементними порохами вуличка. Навіть не вуличка, а проїзд для вантажівок, замість асфальту застелений потрісканими бетонними плитами. Якісь невдахи побудували у тому проїзді кафе. Голіму таку кафешку із трьома пластмасовими столиками. За одним із цих столиків сидить чоловіча компанія. Вони нетверезі (давно нетверезі) і сумні (майже вічність). Вони одягнені у короткі широкі куртки і плямисті мисливські штани із багатьма кишенями. Вони неквапно п’ють пляшкове пиво. Їхні очі вибляклі та порожні. Їм не вистачає війни.
Політологи дуже рідко питають порад у культурологів. Майже ніколи не питають. Для політологів усіляки там культурологи – це щось на штиб нижчої касти. Щось там варнякають про «культурні домени», «субстрати», а що саме – незрозуміло. От у політиці, навпаки, все зрозуміло. Придумали партію «Рога і копита», віднесли проект її створення безпартійному, як сирота, олігарху, отримали від нього гроші – і вперед, до нічного клубу. Там дівчата, кальянчик і все таке. «Жись удалась».
Темрява вигадлива. В ній народжуються нові форми, якими диявол – чи який інший керуючий рогатою корпорацією – спокушує нас і змушує повірити в існування «прогресу». Насправді все те, що ми називаємо прогресом, стосується лише декорацій. Жодна технічна новинка не здатна подолати смер-ті, перемогти демонів, примирити добро зі злом. Жодний винахід не відверне пророкованого випов-нення часів. Винаходи лише прискорюють настання судного дня, тому що вони супроводжують таємничого і безжального Духа.
Є старий анекдот. Пізній вечір. Вже добре підпитий дядько кладе півлітру до задньої кишені штанів і рушає додому. На сходах спотикається, падає, розбиває пляшку. Уламки скла ранять дядька нижче ременю. Той тихенько, щоб не прокинулась дружина, заходить до хати і перед дзеркалом заліплює порізи пластирем. Вранці дружина свариться: «Знову сі напив, старий чорте!». Той каже: «Та не пив, бігме!». А дружина питає: «А чому ж тоді усе дзеркало в зельонці та пластирі?».
Усі чули про ту серйозну автомобільну аварію, яка на початку серпня у Києві спіткала сім’ю відомого стронгмена з Івано-Франківська Василя Вірастюка. Сам Василь відбувся тоді синцями, а от його вагітна дружина Інна, яку викинуло з авто, три тижні провела у лікарні. Чим і як живуть Вірастюки після ДТП, нині мало хто знає. Саме про це він розповів «Репортеру» в ексклюзивному інтерв’ю.
Як стверджують соціологи, дві третини британців засинають з іграшковими ведмедиками у ліжку. Якщо ведмедика немає, то вони можуть і не заснути. Або заснути, так би мовити, з невиз-наченою перспективою.
Чи не найбільше від економічної кризи в Україні постраждав будівельний ринок. А разом з ним і виробники будматеріалів, які майже миттєво втратили чи не половину клієнтів. Про непрості умови виживання цегельних заводів «Репортер» говорить з директором ТзОВ «Керамікбудсервіс» (у народі це підприємство відоме як Загвіздянський цегельний завод) Олександрою Сапіжак.
Телевізор я дивлюсь переважно «бічним зором», працюючи за комп’ютером. Але клятий «ящик», переконуюсь знов і знов, і в цій позиції не полишає діяти на підсвідомість. Тому що потім сняться сни. Сниться якась яскраво освітлена сцена, типу тої, куди виводять людей, що сильно бажають продемонструвати свої здібності мільйонам телеглядачів…
Про добрий смак івано-фран-ківського хліба говорять не тільки самі городяни, але й гості міста. Кажуть, він живий. Нинішній гість «Репортера» – директор ПАТ «Івано-Франківський хлібокомбінат» Світлана Криворучко.
Масова свідомість схильна до стереотипів. Що примітивніше організоване суспільство, то більшого значення вони для нього набувають. У такому суспільстві стереотипи відтворюються повсюдно й повсякчас. Як у голлівудських фільмах: усі бомби споряджені великими часовими табло, всі комп’ютери з’єднані, а всі жінки лягають спати у макіяжі.