Днями команда КВН «Збірна Івано-Франківська» повернулася з XXII Міжнародного фестивалю КВН (Сочі, Росія). Перед тим прикарпатці востаннє виступали там аж вісім років тому. Капітан франківської збірної розповів «Репортеру» про поїздку, про життя та життя в КВН.
– Денисе, якою є ваша команда?
– Нас дев’ять, приблизний вік – 23-27 років. Збірну створили 2008 року із представників різних команд. Планували втілити в життя свої вміння, що мало привести нас до чемпіонства в обласному чемпіонаті. Ми це зробили. Далі почали брати участь у різних лігах КВН і що більше виступали, то більше розуміли: треба їхати в Сочі.
– Чому саме туди? Сочі – це досягнення?
– Там щороку відбувається великий фестиваль, на який на два тижні з’їжджаються понад 500 команд з різних країн колишнього СРСР. Цього року фест тривав з 13 по 24 січня. Він відбувається у три етапи – перший тур, другий тур і гала-концерт. Ми брали участь у першому – саме там переглядаються всі команди, в тому числі й ті, які до того не брали участі в лігах творчого об’єднання АМіК. Тож ми пройшли перший тур й отримали підвищений рейтинг. Це дає нам право на участь у центральних та міжрегіональних лігах АМіК. Так за результатами фестивалю ми отримали запрошення від Слобожанської ліги (Харків), Першої української ліги (Одеса) та від ліги «Рига» (Латвія).
– Що треба для участі у фестивалі?
– Створити сторіночку на відповідному порталі в Інтернеті, занести туди інформацію про команду, знайти кошти (приблизно 2 тис. дол.). І поїхати.
– Де шукали гроші?
– Скрізь. Звертались до спонсорів і влади – міської та обласної, бо вважаємо, що їхали представляти не тільки себе. Не допомогло. Довелось їхати власним коштом.
– Не шкода грошей, які не повернуться?
– Попри те, що КВН зараз комерційний, у ньому все одно залишається таке поняття, як ентузіасти. А ентузіазм триває, поки є гроші. Ми – ентузіасти. Звісно, є корпоративи, ліги, які оплачують нам дорогу чи проживання, позбавляють нас грошових внесків. Але із Сочі все інакше: хочеш їхати – плати. А їхати мусиш, інакше про участь у лігах АМіКу можна забути. А без цього нікуди не проб’єшся.
– Чим ви займаєтеся в житті?
– Як правило, коли говорять про команди КВН, то вони асоціюються із студентами, але ми вже давно не студенти. У нас нема ні акторів, ні авторів, які б училися, хіба що я, бо навчаюся в аспірантурі. Ми всі працюємо, маємо сім’ї та продовжуємо жити КВНом. Бо ця гра з нами в душі, у наших серцях.
– Це не заважає особистому життю?
– Ще й як заважає. Уявіть собі, що ми постійно їздимо в інші міста і нас немає вдома по три-чотири дні. Дружини хвилюються, нарікають, іноді ми чуємо від них фрази штибу: КВН для вас важливіший за сім’ю!
– Ви з цим згідні?
– Хай це залишиться таємницею.
– Наскільки важко бути кавеенівцем? Звісно є речі, які ви обдумуєте, але є й те, що поза сценарієм…
– Так, є конкурси, які якраз тонізують. Це – розминка, імпровізи, там за короткий період часу треба придумати або смішну відповідь або цікавий номер для глядача. Доводиться багато готуватися, читати. Наприклад, якщо треба видати жарт на історичну тему, то ми беремо книги з історії. Якщо номер пов’язаний із «Війною і миром», то перечитуємо книгу. Є багато команд, які пишуть винятково політичні жарти. Нам це не підходить, бо якщо політика закінчиться, то про що будемо жартувати тоді?
– У ваших жартах немає політики?
— Є, але мало. Ми не зупиняємося на цьому. Наразі кожна людина може вважати себе кавеенівцем, якщо вона придумала жарт на політичну тему. А це неправильно, бо самі політики сприяють нам в цьому матеріалі. І показувати, як б’ються чи матюкаються депутати, ще не означає вміло жартувати.
– А вам цікава політика?
– Напевно, кожен із нас хотів би бути політичним діячем, але, дивлячись на те, що зараз відбувається в Україні… Думаю, навіть якби зараз хтось прийшов туди з чесними переконаннями, то система все одно змусила би робити нечесні вчинки.
– Напевно, завжди хочете сказати щось смішне, навіть там, де воно вкрай не потрібне?
– Так. Ми постійно шукаємо можливість видати репліку або репризу. В кожному моменті шукаємо жарт. Як би не банально це звучало, але сміх продовжує життя. Втім, звісно, є побут, свар-ки. Хоча, ми навіть їх намагаємося перевести на жарт.
– Ваша команда окрім цього займається ще дитячим КВН, чи не так?
– Минулого року стартував обласний дитячий чемпіонат «Кавалєрочка». Цього року ми спільно з Івано-Франківським клубом КВН плануємо зайнятись його подальшим розвитком. Ініціював цю ідею наш президент Анатолій Середюк.
Це буде своєрідна школа КВН для дітей 9-11 класів з районних шкіл. Там будуть зустрічі, репетиції, ми намагатимемося вчити їх писати та грати жарти, а потім подивимося їх на сцені. Можливо, саме це покоління в майбутньому буде представляти нашу область на міжнародному фестивалі.
– Чого чекаєте від КВН?
– Це важкий шлях, хлопцям із провінції дуже важко пробиватись. Аби вийти на київський ефір, треба багато коштів. Проте, ми будемо намагатися краще зіграти у Слобожанській лізі (Харків) та Першій українській (Одеса). Після того ми плануємо ще раз поїхати в Сочі. А вже за результатами тих ігор нам скажуть редактори, чи ми можемо представляти Івано-Фран-ківськ на телевізійній лізі (Вища українська) чи ні. Все залежить від того, як ми проведемо наступний сезон у Харкові та Одесі. Як усі кавеенівці, мріємо потрапити на велику телевізійну сцену.
– Це реально?
– Так, але за результатами наших ігор. Наразі першим кроком до цього стала поїздка в Сочі. Далі буде видно…
Але починається воно, принаймні, в нашій області, з Івано-Франківського клубу КВН та обласного чемпіонату «Кавалєр-ка». Треба починати, грати. А там – усе реально.
* КВН – Клуб веселих і найкмітливіших. Спочатку було КВК – Клуб веселих і кмітливих. Потім перейменували для зручності.
* АМіК – абревіатура від «Александр Масляков и компания». Олек-сандр Масляков – президент міжнародного клубу КВН.
Comments are closed.