Що очікувати від церемонії нагородження лауреатів літературної премії в Івано-Франківську? Зазвичай, нічого цікавого…

Наше суспільство вражене системною всеохоплюючою брехнею. Себто, брешуть усюди, по всьому світу, але при тому мають певні кордони, встановлені або історичною традицією, або релігією, або інстинктом самозбереження керівної еліти.

Люди, які розбираються у сучасній фізиці, кажуть, що світ складений із вібрацій. Щонайменші з цеглинок речовини вже не так частки, як вібрація. Уявити це важко, легше повірити. Тим більше, що містики з цим погоджуються, додаючи від себе про погані й добрі вібрації. Тобто, кажуть вони, щось вібрує нам на користь, а щось навпаки.

Колись Борхес припустив, що лише чотири історії ми приречені вічно переповідати. Історію фортеці, яку штурмують і захищають герої, історію повернення на батьківщину, історію пошуку та історію самогубства бога. Є також припущення, що ми живемо у цих чотирьох історіях та ніколи не зможемо залишити їхнього лабіринту.

Той, що сидить поряд, каже: дивуюся галичанам. Жаліється, що в компанії місцевих почуває себе так, наче потрапив до гурту заколотників. При чужих, каже він, ті постійно перемигуються, недоговорюють фрази, сміються чомусь суто своєму, незрозумілому.

Біда страшенна з тими звертаннями. Колись, у дев’яності, за доби раннього феодалізму, можна було гукнути: «Гей, чоловіче!» й нічого. Оберталися. А тепер за таке словосполучення можна й по морді отримати. З іншого боку, «Агов, друже!» нічим не краще

На звичному тлі довгого й безплідного сну розуму поміж Сяном і Доном, останні тижні в Україні виділились яскравим, просто феєричним спалахом пришелепкуватості. Щоб не сказати – ідіотизму. Його демонстрували як окремі особи різного рівня публічності, так і широкі народні маси

На щорічному літературному фестивалі «Meridian Czernowitz 2016» Cергій презентував нову збірку поезій «Тамплієри», де багато текстів про нас, до нас і після нас. Про відчуття реальності, аналіз крайніх точок України – від Донецька й до Чернівців – Жадан розповів «Репортеру»

23-й Книжковий Форум зібрав у Львові різних людей з різних країв та країн. Знайомства, зустрічі старих знайомих, довгі бесіди на літніх майданчиках та під склепіннями старовинних пивниць за кавою, пивом або й чимось міцнішим

“У контексті допису варто сказати вдячне слово на адресу Леся Подерв’янського, батька сучасного українського реал-мовлення. Без його, без перебільшення, фундаментальних «наративних мозаїк» вуличної мови 80-90-их років, наш теперішній бойовий лексикон був би безнадійно провінційним, відсталим і беззубим.”.

Існує дофіґа різних маній. Хтось боїться мікробів і тричі на день протирає квартиру спиртом. Хтось, зустрівши на вулиці чорнооку жінку, біжить до церкви або до ворожки знімати пристріт. А хтось переконаний, що навколо повно ворожих агентів.

Китаєць знав, що їде землями, яким судилися зміни. Він знав, що тутешня людність подалася на заробітки, залишаючи своїх дітей на старих і сусідів, що невдовзі у тутешні міста і села прийдуть діти інших народів і не факт, що найрозумніші і найпрацьовитіші.

Є теми, які постійно нависають над тобою, а ти їх відправляєш кудись подалі. Й не тому, що вони неприємні, а тому, що нібито не на часі. Але стається щось таке, що тебе провокує. І починаєш писати.

Час іде, а розбурхані обивателі й далі теревенять про стилістику стінних розписів. Не місто, а мистецтвознавча конференція.

Одеса цього року майже дійшла до кліматичного рекорду. Опівдні 7 серпня стовпчик термомет­ра на південному вікні доповз до 50 і вичерпав закладені розробниками можливості. Спекотний серпанок став густішати, небо затягнули хмари